Україна в міжнародних відносинах/2/Єврорегіони

◀ Європейсько-азіатський транспортний коридор

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Єврорегіони

Єгипет ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ЄВРОРЕГІОНИ — одна з вищих організаційних, юридично закріплених форм транскордонного співробітництва суміжних самоврядних територіальних спільнот та місцевих органів державної влади прикордонних регіонів європейських держав, що являють собою міжнародні об'єднання у складі декількох адміністративно-територіальних одиниць держав-сусідів. Метою створення Є. є активізація транскордонного діалогу держав-сусідів, зокрема розгортання діяльності, яка допомагала б зближенню локальних спільнот та органів влади прикордонних регіонів, поглибленню економічної й гуманітарної співпраці, розвитку комунікацій та інших інфраструктур, культурно-освітньої праці, туризму, захисту довкілля тощо. Є. відіграють роль своєрідних мостів європейської інтеграції і своєю діяльністю сприяють її політичному прискоренню.

У Європі розвиток прикордонної співпраці розпочався наприкінці 50-х років XX ст., і її піонерами виступили регіони ФРН та скандинавських країн. Зокрема, у 1958 на німецько–нідерландському кордоні було створено єврорегіональну структуру під назвою «Еурегіо», а від моменту створення у 1963 першого в історії Є. — «Регіо Басілієнсіс», який символізував кінець багатовікових суперечок між Францією та Німеччиною навколо «спірних територій», транскордонне співробітництво перетворилося на один з найпотужніших чинників процесу європейської інтеграції та інструментів розвитку прикордонних територій Європи. Нині у Європі функціонує понад 70 єврорегіонів за участю 30 держав. Основні правові й організаційні засади розвитку Є. визначені в Європейській рамковій конвенції про транскордонне співробітництво, підписаній країнами-членами Ради Європи в Мадриді 21 травня 1980 (т. зв. Мадридська конвенція), де зазначається, що «транскордонне співробітництво означає будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних сторін, та на укладення з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей». Додатковий протокол до Мадридської конвенції від 9 листопада 1995 (т. зв. Перший протокол) визначив правові засади транскордонної співпраці, а Другий протокол до конвенції від 5 травня 1998 поширив принципи транскордонного співробітництва і на міжрегіональну співпрацю, тобто на взаємини регіонів держав-учасниць конвенції, які навіть не межують безпосередньо один з одним. Таким чином, Європейська рамкова конвенція разом із двома додатковими протоколами становить загальні правові й організаційні засади транскордонного співробітництва регіонів і держав Європи, в т. ч. України, яка приєдналася до Мадридської конвенції у 1993. Транскордонне співробітництво регулюється також Європейською хартією місцевого самоврядування 1985, до якої Україна приєдналася у 1997. Важливе значення для розширення прав місцевих органів виконавчої влади України у розвитку транскордонного співробітництва і підвищення ефективності діяльності єврорегіонів (такими правами вони вперше були наділені у 1992 Законом України «Про місцеві органи влади») має закон України «Про транскордонне співробітництво» від 24 червня 2004 та включення його у перелік пріоритетів концепції державної регіональної політики, затвердженої Президентом України у травні 2001. А затверджена Кабінетом Міністрів України 27 грудня 2006 державна програма розвитку транскордонного співробітництва на 2007–2010 визначила пріоритетні напрямки його розвитку: модернізацію і розвиток транспортної мережі для збільшення її пропускної спроможності; розбудову виробничої та соціальної інфраструктури; розвиток інституцій бізнесу та ін.

Нині на західному і південно-західному кордонах України діють чотири Є. — «Карпати», «Буг», «Нижній Дунай» і «Верхній Прут», до складу яких входять прикордонні регіони України та сусідніх з нею країн з населенням близько 30 млн. осіб. Перший з них був створений 14 лютого 1993, коли в м. Дебрецен (Угорщина) були схвалені угода та статут транскордонної асоціації прикордонних регіонів та громад «Карпатський єврорегіон». Його територія складається з 4 областей України (Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької), з 5 областей Угорщини, а також міст з обласним статусом Дебрецен, Егер, Мішкольц і Ніредьгаза, з 20 повітів Підкарпатського воєводства Польщі і 4 міст на правах повітів (Кросно, Перемишль, Жешув, Тарнобжег), Кошицького та Прешовського країв Словаччини і 7 округів Румунії, яка приєдналася до асоціації у 1997. Організаційна структура асоціації «Карпатський єврорегіон» включає: Раду єврорегіону, Президію Ради, Голову Ради, Міжнародний секретаріат, Національні делегації, Постійні національні представники держав-членів, галузеві робочі комісії. Згідно зі статутом, цілями асоціації є організація та координація спільної діяльності, сприяння економічному, науковому, екологічному, культурному та освітньому співробітництву, а також підтримка окремих проектів щодо розвитку інфраструктури прикордонних районів, відродження сільських територій та національно-культурного життя національних меншин, сприяння розвитку контактів і співробітництву з міжнародними організаціями. Головна місія Є. полягає в покращенні рівня життя населення, збереженні миру, сприянні добросусідським відносинам між сусідніми державами, забезпеченні прозорості кордонів. Асоціація має власний бюджет, який включає кошти регіональних та місцевих органів влади, а також закордонних спонсорів. Зокрема, з метою ефективного використання цих коштів та співпраці з міжнародними фондами створений Фонд розвитку Карпатського єврорегіону. В рамках Є. укладено понад 50 угод про співпрацю в економічній, культурній, науковій, освітніх сферах, реалізуються спільні проекти щодо розвитку інфраструктури регіонів, їх комунальної сфери та самоврядування і муніципального туризму, підтримки економічних ініціатив місцевих компаній та приватних підприємців, збереження пам'яток історії та культури. Серед основних здобутків діяльності Є. — проведення міжнародних ярмарків, виставок, різних змагань і благодійних фестивалів, організація конференцій для обговорення спільних проблем сусідніх країн, утворення Асоціації університетів єврорегіону та Асоціації карпатських торговельно-промислових палат, успішна реалізація низки міжнародних проектів, зокрема «Комплексної програми облаштування басейну річки Тиса», спільного європейського проекту «Інтеррегіо» тощо.

Транскордонне об'єднання єврорегіон «Буг», угоду про створення якого було підписано в м. Луцьк (Україна) 29 вересня 1995, охоплює 64 субрегіональні одиниці (райони, повіти, міста) Волинської та Львівської (з 2000) областей України, Люблінського воєводства Польщі і Брестської області Білорусі (з 1998). Основною метою діяльності об'єднання є розвиток співпраці прикордонних територій трьох сусідніх держав у напрямках: просторовий благоустрій, комунікації, транспорт і зв'язок, освіта, охорона здоров'я, культура, спорт і туризм, охорона та поліпшення довкілля, ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій і стихійних лих, сприяння розширенню контактів між мешканцями прикордонних територій, розвиток співпраці між суб'єктами господарської діяльності та міжнародними організаціями. Керівними органами єврорегіону «Буг» є Рада, Президія Ради, Секретаріат і Ревізійна комісія об'єднання. У 1997 розроблена Стратегія єврорегіону «Буг», в ході реалізації якої створено банк «ПЕКАО» ЛТД (Україна), відкрито фінансування від програми ТАСІС для будівництва другого мосту через Західний Буг у зоні міжнародного автомобільного переходу «Ягодин – Дорогуськ», який відіграє важливу роль у транспортному коридорі Чорне море — Балтійське море, де проходять найкоротші шляхи, що з'єднують Берлін, Варшаву та Київ. Розроблено й реалізовано програму створення міждержавного біосферного резерву, до якого увійшли Швацький національний природний парк України, Поліський національний та Собіборський ландшафтний парки Польщі тощо. Лише за 2004–2006 реалізовано близько 200 проектів у різних галузях. Особливістю діяльності цього Є. є залучення з початку 2000-х до нього регіонів, що безпосередньо не розташовані на українсько–польсько–білоруському прикордонні, зокрема Одеської та Луганської областей України, які мають статус асоційованих членів єврорегіону «Буг».

Створення ще двох Є. за участю областей — «Нижній Дунай» та «Верхній Прут» — було обумовлено підписанням у 1997 низки міжурядових документів двостороннього та тристороннього співробітництва між Україною, Румунією та Молдовою. Зокрема, 14 серпня 1998 у м. Галац (Румунія) відбулося підписання «Угоди про формування Є. «Нижній Дунай», до складу якого увійшли Одеська область з боку України, повіт Кагул (пізніше і район Кантемір) від Республіки Молдова і повіти Бреїла, Галац і Тульча від Румунії. Організаційна структура Є. включає раду та координаційний центр, а також дев'ять комісій: з регіонального розвитку, з питань економіки, торгівлі і туризму, з питань транспорту і комунікацій, з демографії, з освіти, науки, дослідницької діяльності, культури, охорони здоров'я і спорту, з гармонізації нормативних документів, що відносяться до місцевої компетенції, із захисту навколишнього середовища, із фінансового аудиту, з ліквідації наслідків стихійних лих і боротьби з організованою злочинністю. Фінансування діяльності Є. забезпечується рівною участю сторін з місцевих бюджетів, а також з інших власних або залучених джерел. Одним із найперспективніших напрямків транскордонного співробітництва в рамках Є. «Нижній Дунай» є розвиток економічних зв'язків і торгівлі, чому, зокрема, сприяють міжнародні виставки товарів і послуг, на яких укладаються контракти між представниками ділових кіл. Серед проектів прикордонної співпраці — спорудження паромних переправ через Дунай для вантажних автомобілів за маршрутом «Рені — Тульча», а також між населеними пунктами Орлівка (Одеська обл.) та Ісака (повіт Тульча), розробка концепції створення єдиної міжнародної вільної економічної зони Рені–Галац–Джурджулешти, формування транскордонного біосферного заповідника в дельті Дунаю та відновлення екологічної рівноваги придунайських озер. Значна увага у функціонуванні Є. «Нижній Дунай» приділяється налагодженню культурного обміну, розвитку міжетнічних контактів. У 1999 в Кагулі (Республіка Молдова) відкрито філію університету «Нижній Дунай» румунського міста Галац, де навчаються студенти з Румунії, півдня Молдови та Одеської області. У цьому напрямку планується посилити роботу зі зміцнення зв'язків з етнічними українцями, які мешкають у прикордонних повітах Румунії, що реалізується на практиці наданням Україною допомоги в створенні центрів української культури в повіті Тульча. Успішний розвиток транскордонного співробітництва в рамках Є. «Нижній Дунай» у 2002 відзначено нагородою Асоціації європейських прикордонних регіонів, що стало, зокрема, визнанням «налагодження інтенсивного соціально-культурного співробітництва, незважаючи на надзвичайно складну ситуацію у прикордонних районах України, Молдови та Румунії».

Цими ж трьома суміжними державами 22 вересня 2000 було утворено ще один Є. — «Верхній Прут», до складу якого увійшли Чернівецька область України, Ботошанський та Сучавський повіти Румунії та шість прикордонних районів Республіки Молдова. Згідно з підписаною ними угодою метою об'єднання є розширення існуючих міжрегіональних зв'язків та сприяння подальшому розвитку транскордонного співробітництва адміністративнотериторіальних одиниць держав-засновників, окремих міст, інших населених пунктів, органів місцевого самоврядування, державного управління, окремих установ, підприємств, неурядових і громадських організацій, національних меншин та окремих громадян у сферах економіки, освіти, науки, культури і спорту, а також розбудова нових механізмів міждержавного співробітництва та безпечний сталий розвиток регіону в рамках інтеграції до сучасного загальноєвропейського процесу. Основними завданнями транскордонного співробітництва визначено: розвиток і вдосконалення торговельних і економічних відносин; розробка нових проектів співробітництва; розвиток і спільне впровадження передових технологій; практична реалізація сучасних механізмів і заходів загальноєвропейської безпеки; пошук нових моделей розвитку національних інфраструктур, які ввібрали б енергетичні системи, транспортні й комунікаційні мережі; розробка спільної політики в галузі техногенно-екологічної безпеки; запобігання забрудненню басейнів Дунаю, Дністра та Чорного моря; попередження та ліквідація наслідків промислових аварій та стихійних лих; збільшення екологічно чистих виробництв; активізація та гармонізація діяльності у сферах науки, культури, освіти, спорту, розвитку національних меншин, молодіжної політики; модернізація системи охорони здоров'я населення; розвиток рекреаційної діяльності та туризму. Структура Є. «Верхній Прут» побудована наступним чином: Рада керівників адміністративно-територіальних одиниць-членів Є. (Рада єврорегіону), виконавчий голова Ради єврорегіону, секретаріат Ради єврорегіону, чотири робочі комісії та експертні групи. Зокрема, забезпечення діяльності робочих комісій єврорегіону з українського боку покладено на державний науково-технічний центр «Екоресурс», державний центр стандартизації, метрології та сертифікації в Чернівецькій області, Інститут медико-екологічних проблем Міністерства охорони здоров'я України та Буковинський політологічний центр при Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича. Загальну науково-методичну координацію цієї діяльності покладено на ДНТЦ «Екоресурс».

Особливістю Є. «Верхній Прут», проект якого органічно вписується в систему сучасних європейських пріоритетів регіонального співробітництва, розбудови системи європейської безпеки та вдосконалення транскордонних фінансово-економічних, комунікаційних і природоохоронних відносин, є те, що у його складі сформовано нову структуру — екологічний Є. Рішення щодо створення спільного екоєврорегіону як моделі співробітництва було ухвалено на українсько–румунсько–молдовському саміті, що проходив в Ізмаїлі 3–4 липня 1997.

Успішна діяльність Є. на західних і південно-західних кордонах України спонукала до створення єврорегіонів і на східних та північно-східних кордонах України. Зокрема, 29 квітня 2003 була підписана угода про створення Є. «Дніпро», до якого увійшли Чернігівська область України, Брянська область Російської Федерації та Гомельська область Республіки Білорусь. Є. «Слобожанщина» об'єднав спільні зусилля Харківської області України та Бєлгородської області Росії. На стадії формування знаходяться Є. «Ярославна», «Дністер», «Сян», «Померанія», «Полісся», «Донбас», обговорюються й інші проекти транскордонного співробітництва за участю регіонів України.

Літ.: Прикордонне співробітництво у Центральній Європі. — Ужгород, 1997; Иванов И. Д. Европа регионов. — М., 1998; На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів. — К., 2000; Динис Г. Г., Дербак В. І., Сюсько І. М. Транскордонне співробітництво України // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки, 2001, вип. 10; Ілько І. Регіони Європи у транскордонному співробітництві: історичний досвід 70–90-х років XX ст. // Регіональні студії (Ужгород), 2001, вип. 1; Мітряєва С. Транскордонне співробітництво України з центральноєвропейськими сусідами: вплив розширення ЄС // Науковий вісник Закарпатського державного університету. Серія: Історія, 2006, вип. 1; Артьомов І., Носа Н. Стратегія транскордонного співробітництва «Карпати 2004-2011» // Там само; Передрій О. Транскордонне співробітництво: нові реалії і перспективи // Там само; Студенніков І. Транскордонне співробітництво та його роль в процесі європейської інтеграції України // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки, 2006, вип. 15; Буглай Н. Особливості й перспективи функціонування єврорегіонів України // Там само, 2008, вип.17.

Г. М. Чубай.