Україна в міжнародних відносинах/1/Віленське перемир'я 1656

◀ Війна Франції і Росії 1812

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 1 під ред. Миколи Варварцева Віленське перемир'я 1656 (В. М. Горобець)

Вільшанська угода 1617 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2009

Віленське перемир’я 1656 – угода про припинення війни між Російською державою та Річчю Посполитою. Підписана 24 жовтня повноважними представниками польського короля Яна II Казимира Ваза та російського царя Олексія Михайловича, завершивши переговори, які відбувалися у селищі Нємєжі під Вільно (нині Вільнюс, Литва) у серпні 1656. Царський уряд пішов на перемовини, побоюючись, що внаслідок послаблення Речі Посполитої значно посиляться позиції Швеції, яка конкурувала з Росією в боротьбі за Прибалтику. Повноважні представники Української козацької держави на чолі з Р.Гапоненком не були допущені за стіл переговорів. У центрі переговорів були територіальні й фінансові питання, а також умови елекції (обрання) російського царя польським королем. Згідно з укладеним перемир’ям Польща і Росія мали припинити між собою війну і приступити до спільної боротьби зі Швецією і Бранденбургом (у випадку, якщо правитель останнього – Фрідріх Вільгельм не розірве союзу з Карлом X Густавом). Примирення базувалося на попередній домовленості сторін щодо елекції російського царя на польський престол, згоду на яку мав дати найближчий сейм Речі Посполитої. Передумовою вступу Олексія Михайловича до правління польським королівством після смерті Яна II Казимира Ваза мало стати прийняття ним pacta conventa, гарантування всіх прав і привілеїв католикам Речі Посполитої, а також реалізація владних повноважень у державі особисто, а не через намісника. Протягом першого року після елекції цар мав скликати спеціальну комісію для врегулювання українських справ. Причому польська шляхта отримувала право повернутися до своїх українських маєтків відразу після ратифікації угоди.

Перемир’я дало змогу Польщі деякий час протистояти Швеції. Водночас передбачена договором можливість здобуття царем польської корони спричинила погіршення стосунків Речі Посполитої з Австрією та папською курією. Відповіддю Швеції і Бранденбургу на В.п. стало утворення спільно з Трансільванією (історична область на півночі Румунії) Раднотської коаліції, спрямованої на поділ земель Речі Посполитої.

Для Російської держави В.п. не дало бажаних результатів, оскільки не були закріплені її здобутки на території Великого князівства Литовського і Корони Польської. Перемир’я призвело до міжнародної ізоляції Російської держави і серйозно ускладнило її стосунки з Гетьманщиною. Уряд Б.Хмельницького не визнав умов В.п. і приєднався до Раднотської коаліції.

Літ.: Gawlik M. Proekt unii rosijskopolskiej w drugiej połowie XVII wieku. // Kwartalnik Historyczny (Lwów), 1909, p. 23. z. 1/2; Kubala L. Wojna moskowska //Szkice historyczne, 1910, set. 3; Wójcik Z. Polska a Rosija wobec wspólnego niebezpieczeństwa szwedskiego w okresie wojny północnej 1655– 1660. В кн.: Polska w okresie drugiej wojny północnej. – Warszawa, 1957, t.1; Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: українсько-російські відносини другої половини XVII – першої чверті XVIII ст. – К., 1995; Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К., 1997, т.9, ч.2; Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. – К., 1997; Яковлєва Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни. – К., 1998.

В.М.Горобець.