УГГ 1978—1982/Лук'яненко Л. Г., самвидавна інформація
| ◀ Левко Лук'яненко | УГГ 1978—1982 Лук'яненко Л. Г., самвидавна інформація |
Лист Л. Лук'яненка, жовтень 1977 р. ▶ |
|
Левко Лук’яненко народився в 1927 р. в Городнянському районі Чернігівської области.
Брав участь у Вітчизняній війні (з 1944 р.).
Закінчив юридичний факультет МДУ. Працював спочатку адвокатом у Львівській області (тут він робив багато добрих діл, наприклад, консультував віруючих, допомагаючи їм пізнавати свої права); потім працював інструктором райкому партії у Львівській області. Лук’яненко був членом КПРС.
Лук’яненко — один із членів групи юристів, суд над якою відбувся у травні 1961 р. в м. Львові, в будинку тюрми КДБ при закритих дверях. Закритий суд Львівського обласного суду присудив Лук’яненка (й ін. члена групи І. Кандибу) спочатку до розстрілу (кілька місяців він провів у камері смертників), потім розстріл був замінений 15 роками позбавлення волі.
Лук’яненко й ін. члени групи звинувачуються за статтями «зрада батьківщині», «антирадянська агітація і пропаганда» і «участь в антирадянській організації».
Лук’яненкові інкримінується участь у складенні програми групи, метою якої була мирна боротьба за добровільне відділення України (наприклад, шляхом плебісциту). Лук'яненко і його товариші стояли тоді на соціялістичних позиціях. Питання стояло не про зміну ладу, а власне про конституційне право на самовизначення. Ніяких матеріалів для звинувачення у «зраді батьківщини» у слідства не було.
Лук’яненко, обґрунтовуючи на суді свої дії, говорив, що відокремлення, самовизначення — не суперечать Конституції.
Звинувачення, з свого боку, твердило, що вони (Лук’яненко і його товариші) — «посягають на територіальну цілісність СРСР».
Лук’яненко винним себе не визнав.
Лук’яненко перебуває в ув’язненні з січня 1961 р. (в січні 1976 р. в нього закінчується строк ув’язнення). За ці роки Лук’яненко побував у таборах Мордовії, Перму, у Володимирській тюрмі.
Коли Лук’яненко перебував у Мордовському таборі № З — йому пощастило написати й передати за кордон інформацію про своє слідство й суд. Ці матеріали були оприлюднені на Заході. За це він був відісланий в перший раз у Володимирську тюрму на З роки (1968-1971).... Перебуваючи перед відісланням в другий раз у Волод. тюрму в Пермському таборі № 36, Лук’яненко брав участь майже в усіх таборових акціях — захисті прав політв’язнів, у голодівках і страйках протесту. Він постійно користується великим авторитетом. Другий раз Лук’яненко скерований у Волод. тюрму 28 червня 1974 р. (разом з Сімасом Кудіркою і Давидом Чорноґлазом — за участь у страйку протесту, що вибухнув після побиття ув’язненого Степана Сапеляка капітаном Мелентієм).
На суді, що вирішував питання про «зміну режиму утримування», Лук’яненко поставив питання:
— Чи думає суд вирішувати це питання по суті, а чи має намір прийняти на віру твердження адміністрації табору?
(Про переведення Лук’яненка й інших у тюрму клопотала, як звичайно буває в таких випадках, адміністрація).
Суддя — Заріна, прокурор — Ґолдирєв, адвоката — немає (звичайно на таких судах адвоката не буває, такий звичай). Суддя відповіла Лук’яненкові:
— Ми довіряємо адміністрації табору.
Лук’яненко:
— В такому разі пропоную відбути цю процедуру без моєї участи, Суд відбувся без участи в ньому Лук’яненка. Звинувачення: Порушення режиму утримання — відмови від праці, порушення форми одежі, поганий вплив на ув’язнених, переважно на молодь.
Лук’яненко неодноразово відмовлявся і відмовляється від пропонованих йому (з боку КДБ, представників радянської адміністрації) компромісів. Колись, незадовго після засудження, від нього вимагали «цілком небагато»: написати заяву — відмову від підтримки (моральної) з боку українських емігрантських центрів. За таку заяву йому обіцяли перекваліфікувати звинувачення: залишити тільки статтю «антирадянська пропаганда і агітація».
Здоров’я Лук’яненка серйозно розладжене перебуванням в таборах і тюрмах: тяжкий гастрит і інші соматичні захворювання.
Але психічно Лук’яненко цілком здоровий. Всі, хто знає Лук’яненка з таборів і тюрми, аж до самого останнього часу, — говорять про нього, як про психічно цілком нормальну людину, з прекрасно збереженим інтелектом — ніяких психічних відхилень — це загальна думка.
Уже перебуваючи в ув’язненні, Лук’яненко став віруючим, православним. Свою релігійність він не демонструє, не аффектує, з пошаною і увагою ставиться до висловів інших переконань...
Не дивлячись на відсутність сумнівів щодо того, що Лук’яненко психічно здоровий, є серйозні підстави побоюватися психічних репресій відносно Лук’яненка. Ним уже почали займатися офіційні психіятри:
психіятр Волод. тюрми Роґов; крім того його відіслали на 2 місяці в тюремну психіятричну лікарню в м. Рибінську, звідки його повернули в Волод. тюрму, в загальну камеру, але з інвалідністю другої групи (за станом психічного здоров’я).
Цілком імовірно, причина того, що Лук’яненком почали займатися психіятри, полягає в тому, що 14 років інтенсивної «виховної» роботи над Лук’яненком не зламали його духовно.
Подробиці психіятричного «обслуговування» Лук’яненка.
В другій половині 1974 р. (тобто після прибуття з табору в Волод. тюрму) Лук’яненка двічі викликав тюремний психіятр (штатний співробітник санчастини) Роґов Валентин Леонідович. Хоч ніяких приводів для цих викликів не було: Лук’яненко не заявляв ніяких скарг на здоров’я взагалі або на болі голови, безсоння і т. п., Рогов випитував Лук’яненка про його здоров я, про соматичні захворювання. Лук’яненко пожалівся Рогову на сильні болі в шлунку.
Потім Лук яненко був викликаний на місцеву психіятричу комісію (що відбувалася в тюрмі), в якій, крім Рогова, брав участь запрошений психіятр і представник адміністрації Волод. тюрми. Рогов на цій комісії настирливо повторював запитання:
— Що він (Лук’яненко) збирається робити після звільнення?
Як він (Лук’яненко) ставиться до свого злочину?
— Які його переконання?
Лук’яненко відповів, що винним він себе не визнає, переконання його залишились попередніми.
Одначе, після звільнення він не думає займатися будь-якою недозволеною діяльністю. Ні, він не претендує і не розраховує на працю за своїм фахом адвоката; він думає працювати електриком (електриком він один час працював у таборі); присвятити себе сім’ї; особистий час, що залишається, використати для придбання й поглиблення знань з філософії й історії.
___________
Анонімна інформація про Л. Лук'яненка дісталася на Захід без дати. Була написана у першій половині 1975 р., приблизно один рік перед його звільненням.