Теогонія

Теогонія
Гесіод
пер.: Іван Франко
1913

Джерела: • Гесіод і його твори. // Франко, Іван. Літературна спадщина, Т. 2. К., 1963. C. 74—137.
• Гесіод і його твори. Теогонія (Походження богів) // Франко, Іван. Зібрання творів: У 50 т. Т. 8. Київ, 1977. С. 314-342. (За рукописом Андрія Франка № 415, С. 1-35).

І. Заспів

001

Пісню свою почнемо ми від муз геліконських, що мають

002

На Геліконі житло, на великій горі божественній,

003

Попри блакитну криницю своїми стрункими ногами

004

Довкола вівтаря Зевса могутнього танці виводять,

005

Гарні скупавши тіла у холодних Термесових хвилях

006

Або в воді Гіпокрени, чи в хвилях святого Ольмея.

007

Аж на вершок Гелікону виводять свої хороводи,

008

Гарні, чарівні, дрібцюючи ніжними мірно ногами.

009

Відси, окутані млою густою, вони вилітають,

010

Поночі понад землею виводять прегарнії співи.

011

Егідодержця Зевеса та Геру шановну в них хвалять,

012

Геру, Аргоса богиню, в сандалі злотисті обуту,

013

Також дочку старшини всіх богів, синьооку Афіну,

014

Сонячного Аполлона й богиню-стрільця Артеміду,

015

І Посейдона, що море держить і стряса берлом своїм,

016

Шани достойну Феміду та й Афродіту-моргуху,

017

Гебу в вінку золотім, з нею теж Діонею-красуню,

018

Еоса й Сонце величне, також білолицю Селену,

019

Далі Латону, й Япета, та Кроноса, хитрого в раді,

020

Землю, й грізний Океан, також Ніч — темноту непроглядну.

021

І увесь рід той святий Несмертельних, ще вічно тривають.

022

Ті-то колись Гесіода пісень сих прекрасних навчили,

023

В пору, як пас своє стадо у стіп Гелікону святого.

024

Ось яке слово мені промовляли уперве богині,

025

Музи олімпські, Зевеса егідодержавного доні:

026

«Гей пастухи-селюхи, простаки, лиш про черево дбалі,

027

Брехень ми вміємо много, до правди подібних, сказати,

028

Та як захочемо, можемо також і правду віщати!»

029

Так промовляли Зевесові доні, штукарки словесні,

030

І подали мені берло лаврове, рясне та зелене,

031

Подиву гідне, і духом натхнули мене божественним,

032

Щоб сповіщати я міг і про те, що було і що буде,

033

І повеліли мені оспівати блаженних безсмертних,

034

А перш усього від них починать кождий спів і кінчати.

II. Музи

035

Але пощо мені се говорить, мов про дерева й скелі.

036

Нумо про музи зачнім, що в Олімпі святім величають

037

Батька Зевеса премудрість і радують божеські слухи,

038

Виповідаючи те, що було, і що єсть, і що буде,

039

Єдиногласно; приємний їх спів, не втихаючи, ллється

040

З уст їх; увесь веселиться дім батька Зевеса,

041

Громів володаря голосом милих богинь гармонійним,

042

Що мелодійно луна по верхів'ях сніжного Олімпу,

043

Житлах безсмертних. Вони ж, свій небесний підносячи голос,

044

Спів починають про те найстаріше богів покоління,

045

Що їх породила Гайя й широкий Уран з первовіку,

046

І тих потомків, що з них породились боги, добра давці.

047

В другім коліні Зевес, богів батько і роду людського.

048

Гімн починають богині й кінчать теж його похвалою,

049

Що він найліпший з богів і з усіх також наймогутніший.

050

Далі породу людську і сильнішу породу гігантів

051

Згадують і веселять душу Зевса, премудрість Олімпу,

052

Музи олімпські, Зевеса егідодержавного доні,

053

Що Кронієнкові їх привела, бувши з ним, Мнемозіна

054

У Пієрії, володарка піль Елевтера крутого;

055

Ті дають зло забувать і влагоджують болі людськії.

056

Дев'ять ночей ночував з нею вкупі Зевес-утішитель,

057

Потай безсмертних усіх на святеє вступаючи ложе.

058

Та коли рік проминув і зблизились призначені хвилі,

059

Місяці вийшли й настала уродин година врочиста,

060

Дев'ять дочок привела вона, гарних, усіх однодушних,

061

Співу любовниць, що серця у грудях безжурнії мали.

062

Невдалеці від найвищих вершин снігового Олімпу,

063

Там їх прегарні палати, веселі там їх хороводи.

064

В близькім сусідстві їх грації мають свій дім і бажання,

065

Там серед цвітів із уст голоси випускаючи любі,

066

Правила всього життя і безсмертних прожитки щасливі

067

Музи виспівують та гомонять голосами дзвінкими.

068

Відси вони на Олімп вилітають, щоб співом пишаться

069

Та голосами; довкола ж земля тьмою вкрита лунає

070

Співами їх, а від ніг їх вчувається тупіт веселий,

071

Як до вітця ті підходять; а сей, що царює над небом,

072

Сам посідаючи грім та блискучий розіскрений перун,

073

Силою Крона-вітця побідив і безсмертним уставив

074

Добрий порядок і враз порозділював почесті різно.

075

Ось що співають ті музи, ввійшовши в Олімпу палату.

076

Дев'ять сестер, і всі дев'ять Зевеса великого доні:

077

Кліо й Евтерпе, а з ними Талія, іще й Мельпомена,

078

І Терпсіхора, й Ерато, Полімнія, та Уранія,

079

І Калліопа, що серед сестер являється чільна,

080

Бо з королями вона любить жить, не лише з співаками.

081

Як кого з богохранимих царів почтять Зевсові доні;

082

Ласкаво глянуть на нього, коли на сей світ він приходить,

083

То на язик його ллють вони щось, наче росу солодку,

084

І з його уст словеса солодкі, мов мід той, плистимуть.

085

Будуть ззиратися люди на нього, коли він по правді

086

Буде судить їх діла; говорити він буде поважно

087

І втихомирить своїми словами найтяжчі роздори.

088

Бо лиш тоді мудрий цар, коли люд на публічному зборі

089

Чує від нього правдиві слова і радніше приймає

090

Царськую волю, коли бачить в ній зрозуміння й лагідність

091

Містом іде такий цар, йому моляться люди, як богу,

092

І серед зібраних він виступа все, як перший між ними.

093

Ось який божеський дар дають музи не раз чоловіку.

094

Отже, від муз, а також від влучного стрільця Аполлона

095

Сходять на землю вітхненні мужі, співаки та музики.

096

А від Зевеса царі. Має щастя, кого люблять музи.

097

З уст його, наче з криниці, солодкі слова витікають.

098

Як кого горе приб'є і зневіра пригноблює душу,

099

Сохне недужеє серце, й співак такий з ним зустрінеться,

100

Що служить музам, і в пісні йому нагадає щасливий

101

Побут найперших людей та блаженне життя олімпійців,

102

Зараз забуде журбу, мов мине його власнеє лихо,

103

І він неначе не той стає, бодрий від божого дару.

104

Слава вам, доні Зевеса! Даруйте й мені преподобний

105

Спів, оповіджте про рід прісносущих, високих, безсмертних,

106

Сплоджений сею Землею і сим многозвіздяним Небом,

107

Темною Ніччю, аби початок мав у морі солонім.

108

Все розкажіть, як уперве боги і земля та постали,

109

Ріки і море безмежне, що дується й хвилями б'ється,

110

Зорі блискучі і небо бездонне, що висить над ними.

111

І які з перших постали боги, давці всякого блага,

112

І які області хто позаймав, які почесті має,

113

І як уперве вони здобули той Олімп многоверхий.

114

Се все скажіть мені, музи, що там живете на Олімпі,

115

Від початку, і скажіть, що найперш було поперед всього.

III. Найстарші боги та їх потомство

116

У первопочині, отже, був Хаос, а тільки потому

117

Широкогрудая Гайя, осідок усіх непорушний

118

Вічних богів, що сидять на вершині сніжного Олімпу.

119

Тартар заразом темнезний в безодні твердині земної,

120

Ерос теж, найвродливіший з богів, які смерті не знають,

121

Той, що солодкою втомою всім, і богам, і смертельним,

122

Ум обезсилює в грудях, ламає розумную волю.

123

З Хаосу виник Ереб і понурая темная Нічка,

124

З Ночі ж уродився Воздух і День злотосяйний та ясний.

125

Сплодила ж їх із Еребом серед поцілунків любовних,

126

Гайя ж насамперед вродила рівного величиною

127

Урана, звіздяне Небо на те, щоб її всю покрило,

128

Щоб для блаженних богів вона стала осідком навіки.

129

Зродила й гори великі, оселі богів благодатні,

130

Німф, що проводять свій вік на шпилях їх високих.

131

Також безплоднеє море вона породила бурхливе,

132

Бездну без ласки й любві, а потому до пари

133

З Ураном сплодила теж Океан з глибинами страшними,

134

Койя, і Крія, та Гіперіона, й Япета старого

135

Тею, і Рею, й Феміду, і ще й Мнемозіну блаженну.

136

Фебу з вінцем золотим, і Фетіду, любові достойну.

137

Та найпізніше з усіх уродився той Кронос злохитрий,

138

З них найстрашніший, що змалку зненавидів батька свойого.

139

Зродила також кіклопів надмірно зухвалої вдачі,

140

Бронта, й Стеропа, й Аргея, що страху не знали ніколи;

141

Ті-то Зевесові громи дали й блискавки спорудили.

142

У всьому іншому ті до богів були зовсім подібні,

143

Тільки що серед чола лиш одно із них кождий мав око.

144

Тим-то й кіклопами прозвано їх, що у кождого око

145

Кругле було посереду чола і страшенно велике.

146

Сила була превелика у них, і майстри на всі штуки.

147

Ще троє інших дітей народилось від Гайї й Урана,

148

Сильних страшенно й великих, яких і назвати нам страшно,

149

Котт, Бріарей і Гієй, над усіх найгордіші потвори.

150

Кождому з рамен його виростало сто рук незвитяжних,

151

А над могутнії плечі у кождого аж п'ять десятків

152

Повиростало голів. Незмірима була у них сила,

153

Що вповні відповідала їх величині незвичайній.

154

З-поміж усіх тих дітей, що наплодили Уран і Гайя,

155

Ті були найжорстокіші і батькові найбільш ворожі.
IV. Уран, Гея и Кронос

156

Зразу, як тільки родились вони, мов жаліючи діла лихого,

157

Уран сховав усіх трьох, щоб не бачили денного світла,

158

В темних безоднях землі. Містячи їх у своїй утробі,

159

Важко стогнала Земля і жорстоку придумала штуку.

160

Швидко зробила з металу, неначе сивавої сталі,

161

Серп величезний і тим многоруким потворам вручила,

162

І додаючи відваги, до них промовляла се слово:

163

«Діти мої й безсердечного батька, коли ви послухать

164

Схочете ради моєї, на батькові ми помстимося

165

За вашу кривду, бо перший вчинив він нечуване діло».

166

Так вона [мовила], тих же такий обняв страх, що ніхто з них

167

Слова не рік. Та осмілився Кронос великий злохитрий,

168

Зараз такими словами озвавсь до шановної мами:

169

«Мамо, се діло на себе беру й довершу його певно.

170

Жадної шани не варт наш отець ні від них, ні від мене,

171

Тим що він перший на нас допустився паскудного діла».

172

Так сказав, і звеселилося в Гайї великеє серце.

173

В яму сховавши його, вона в руку дала йому тут же

174

Серп величезний зубатий і підступ йому свій відкрила.

175

Скоро лиш Ніч надійшла і Уран до Землі прихилився,

176

Повний бажання обняв її всю й притулився до неї,

177

Син із криївки піднявся і вхопив лівою рукою

178

Батька, правою ж ухопивши серп той великий і довгий

179

Острозубатий, і ним батька рідного свого щодуху

180

Мужеський член відчахнув і шпурнув геть далеко за себе.

181

Сей же недармо злетів із рук Крона; краплі кроваві

182

Бризнули густо із нього і всі на Гаію упали.

183

З них, як минули роки, породилися три еріннії

184

Та силачі величезні потім, що їх звано гіганти,

185

Що одягалися в зброю блискучу, в руках же носили

186

Списи довжезні, і німфи, що криються в земних безоднях,

187

Звані Меліями. Божеський член, вперве вістрям відтятий,

188

Впав із облитого хвилями берега в темнеє море,

189

Довго носили його морські хвилі, аж поки на тому

190

Тілі безсмертному білая піна насіла, а з неї

191

Вийшла богиня нова; приплила вона зразу в Кітеру,

192

Потім до берега Кіпру, облитого морем, допливши,

193

Вийшла з води там прегарна богиня, а де лиш ступила,

194

Від її ніг зацвітали цвітки. От тому Афродіта

195

Зветься вона, що родилася з моря, і звесь Кітерея,

196

Також і Кіпрогенея, на острові Кіпрі явлена.

197

Любить же мужеські члени, бо з члена такого родилась.

198

З нею, як тільки у зборі богів появилась по вродженні своїм,

199

Ерос почав невідступно ходить і вродливий Гімерос.

200

Зразу ж таку вона честь і таку собі участь дістала

201

Поміж усіми людьми та безсмертними всіми богами,

202

Все товариство дівоче і усміхи злуди повабні,

203

Втіху солодку й любов і всі поваби ніжності милі.

204

Тих же синів, що їх сплодив великий Уран із Землею,

205

Іменував він титанами й сим зазначив їх провину.

206

І віщував, що наважать вони нерозсудно на діло

207

Престрашне і за се понесуть престрашенную кару.
V. Плем'я ночі

208

Ніч була матір'ю Мору понурого й темної Кери,

209

Смерті, та сплодила й Сон і блаженне дитя Сновидіння.

210

Сих привела сама Ніч без нічиєї спілки, богиня

211

Тьми, потім родила Мома-шута і гіркую Недолю,

212

І гесперід, котрі стад золотих стережуть над шумним Океаном,

213

Там же й пильнують дерев, котрі овочі золоті родять.

214

Мойри та кери породила, парки оті невмолимі,

215

Клото, Лахезіс й Атропос їх імена; вони людям,

216

Вродженим спільно, дають злу чи добрую долю.

217

Ті переслідують проступки чи то людські, чи то божі

218

І не кидають богині свого пересердя страшного,

219

Поки той, хто прогрішив, не прийме ними суджену кару.

220

Сплодила ж і Немесіду, той бич на всі смертнії люди,

221

Ніч сама, потім Ошуку й Захланність, ніколи не ситу,

222

Старість плачливу й Незгоду, що нівечить душі людськії.

223

Потім Незгода породила Працю важку, примусову,

224

І Забуття, й лютий Біль, і Терпіння, що плач викликають,

225

Битви і Вбійства, Борню і Мордовання поміж мужами,

226

Спори, і Брехні, і ту Клевету, яка честь пожирає,

227

І Беззаконність, і Самообман, нерозлучную пару,

228

Врешті фальшиву Присягу, найгіршеє зло в чоловіка,

229

Що не боїться надармо богів на свідоцтво призвати.
VI. Плем'я моря

230

Море Нерея породило правого, що правду любить;

231

Се його найстарший син, і тому й називається старець,

232

Щирий усе й добродушний і не забуває ніколи

233

Про справедливість, а повен усе правоти й милосердя.

234

В спілці з Землею уродився з Моря і Тавмас великий,

235

Форкіс відважний, за ним краснолицяя Кето й нарешті

236

Та Еврібія, що має залізнеє серце у груді.

237

А від Нерея та гарноволосої жінки Доріди,

238

Доні того Океана, що землю усю обпливає,

239

Вийшло вродливеє плем'я богинь, усіх гідних любові,

240

Вийшла Протона й Евкрата, Саона й свята Амфітріта,

241

І Еодора й Фетіда, Галена і Главка вродлива,

242

І Кімотоя, і скора Спейона, й Талія премила,

243

І граціозна Меліта, і ще й Евлімена, й Агава,

244

І Пасітея, й Ерато, й Евніка, що лікті рожевії має,

245

Далі Дотона й Протона, Феруса і ще й Дінамена,

246

З ними ж Несая, й Актая, і Протомедея ввічлива,

247

Далі Доріда, й Панопа, й прекрасна лицем Галатея,

248

Любая всім Гіппотоя й рожеволікта Гіппоноя,

249

І Кіммодока, що хвилі бурхливії моря втишає,

250

Бурею й вихром розгойдані, з Кіматолегою разом

251

І з Амфітрітою жвавою словом одним усмиряє.

252

Далі Кімона, й Айона, і в гарнім вінці Алімеда,

253

І Главконома, весела сміхунка, і Понтопорея,

254

Далі Леагора, з нею Евагора, і Лаомедея,

255

І Полінома, іще й Автоноя, і Лісіанасса,

256

Далі Еварна, премила на вроду, з лицем без догани,

257

Далі Псамата, гнучкая у стані, і пишна Меніппа,

258

З ними Несона й Евпомпа, Проноя теж, і Темістона,

259

І Немертея ', що має весь розум безсмертного батька.

260

Се ті дочки, що їх сплодив правдивий Нерей бездоганний,

261

Всіх п'ятдесят і усі всяких діл милосердних свідомі.

262

Тавмас узяв за жону Океана глибокого доню

263

Звану Електру, вона породила швидкую веселку,

264

Гарпії з гарним волоссям на йм'я Аелло й Окіпета,

265

Що на прудких своїх крилах літають наздогін з вітрами,

266

Птиць доганяють; і все у повітрі високо літають.

267

Форкісу ж жінка Кетона породила грай краснолицих,

268

Сивих з уродження, тим-то і граями їх прозивають

269

Врівень безсмертні боги й по землі теж ходячії люди;

270

І Пефредону стрійну й Еніону в плащі шафрановім,

271

Сплодили потім горгон, що живуть за шумним Океаном,

272

Близь краю Ночі в сусідстві отих гесперід голосистих,—

273

Три їх: Стейнона одна, й Евріала, й Медуза нещасна.

274

Смертна Медуза була, ті ж безсмертні і всі молодії.

275

З нею одною зійшовся той бог лазуроволосий

276

У пречудовому лузі і посеред цвітів весняних.

277

А коли голову їй відчикрижив Персей богорівний,

278

З крові Хрізаор постав великан і кінь Пегас крилатий.

279

Сей тому названий так, що поблизьку джерел Океана

280

Родився, перший тому, що в руках своїх меч злотий носить.

281

Сей, підлетівши І матір покинувши, Землю плодючу,

282

В боже житло долетів і живе у палаті Зевеса,

283

Блискавки й громи грізні подає там премудрому богу.

284

Той Хрізаор триголового мав Геріона за сина

285

Від Каллірої, дочки Океана шумного, та того

286

Вбив переможний Геракл при волах його лінивоногих,

287

На Ерітеї, водою облитій в той день, коли гнати зібрався

288

Широкочолих волів до святого Тірінту, вперед повбивавши

289

В стайні невидній пса Ортра та пастиря

290

Еврітіона І перегнавши волів на сей бік Океана шумного.

291

Ся ж Калліроя породила в темній, глибокій яскині

292

Дивну потвору Єхідну, якій між людьми й між богами

293

Жаден подібний не був, безсердечно жорстоку богиню.

294

Верхня її половина — вродлива та мила дівчина,

295

Нижня ж в подобі змії величезної й дуже страшної,

296

Лютої й дуже прудкої, що криється в земних щілинах.

297

Там вона має яскиню внизу під крутою скалою,

298

Здалеку від несмертельних богів і від смертного люду

299

Скрита в Арійській горі, під землею понура Єхідна,

300

Діва безсмертна, якій не загрожує старість ніколи.

301

З сею красунею, знай, колись Тіфон зійшовся в любові,

302

Найшаленіший, найгірший з вітрів. І почавши від нього,

303

Стала вона приводити на світ дивовижнії діти. Першого

304

Ортра, страшливого пса, що служив Геріону,

305

Потім уродила Кербера, пса-ненажеру, що Адові служить,

306

З голосом бронзу дзвінкого і з п'ятдесятьма головами,

307

Непереможної сили, що страху не знає ніколи.

308

Третю породила Гідру Лернейську, потвору жорстоку,

309

Тую кормила грудьми білораменна Гера-богиня,

310

Через ненависть страшну до Геракла могутнього сили,

311

Вбив же її син Зевесів мечем з харалуга твердого,

312

Амфітріоненко з поміччю войовника Іолая,

313

Радою ж їм помогла на се здобичодайна Афіна.

314

Ся ж і Химеру вродила, що дише огнем страховинним,

315

Сильну потвору, грізну, величезну і ще й бистроногу.

316

В неї три голови: перша львина із ясними очима,

317

Друга козяча, а третя гадюча, страшного дракона.

318

Лев зверху, ззаду змія, всередині коза лісовая,

319

З рота ж її вибухали потоки огню престрашнії.

320

Вбив її Беллерофонт, славний муж, при підмозі Пегаса.

321

Ся, спарувавшися з Ортром, породила Сфінкса страшного,

322

Що був погрозою Фів, і Немейського льва, що кормила Гера,

323

Зевеса подруга велична, й пустила на ниви Немеї

324

Людям на згубу; пануючи там, він пожер людей безліч,

325

Опанувавши весь Трет, і Немею, й луги Апесанта,

326

Але нарешті його побідила Гераклова сила.

327

Врешті Кетона, зійшовшися з Форкісом в вільній любові,

328

Сплодила дракона, що у відлюдній яскині підземній

329

На краю світу в саду золотії плоди все сторожить.

330

Ось і усе вам Кетони та Форкіса з нею потомство.
VII. Плем'я Океана

331

У Океана з Фетідою породились бистрії ріки Ніл і Алфей,

332

Ерідан, що пливе по вирах глибочезних, Істер блискучий,

333

Стрімон і Меандер, крутий над всі ріки,

334

Фасіс і Рес, Ахелой, що піском золотим вєличаєсь,

335

Нес, Галіакмон і Родій, Гептапора теж семиріччя,

336

Гранік, і Айсеп, і той, що близь Трої хвилює, Сімоейс,

337

Гермон, а також Пеней, і Каїк, ріка дуже спокійна,

338

І многоводний Сангарій, Ладона, й Партеніон бистрий,

339

Евен, і Авдеск, і той, богам милий Скамандер близь Трої.

340

Сплодила також дочок святий рід, для яких по всіх землях

341

Враз з Аполлоном-державцем мужі обстригають волосся

342

Й кидають в ріки; такий їм дістався уділ від Зевеса.

343

Ріки Пейтона, й Адмета, й Іанта, й Електра прудкая,

344

Бистра Доріда, Прімнона та богоподібна Уранія,

345

Далі Гіппона й Клімена, Родея-ріка й Калліроя,

346

З ними Дзевксона й Клітія, Ідія та ще й Пасітоя,

347

Далі Плексавра з Глаксаврою та миловидна Діона,

348

Мелобосіда, і Тоя, і гарна, шумна Полідора,

349

Любоподобна Керкея, й Плутона ота волоока,

350

І Персеїда, й Янейра, й Акаста, і Ксанта шумная,

351

Люба Петрая і ще й Менестона, й Європа бурлива,

352

І Еврінома, й Метіда, й Телесто в плащі шафрановім,

353

Азія і Хрісеїда, і ще й Каліпсона повабна,

354

Тіха, й Евдора, при них Амфірона, і ще й Окіроя,

355

Й Стікс, що з усіх них найбільшую має повагу в Зевеса.

356

Се Океана й Фетіди були всі найстаршії доні,

357

Та ще молодших за ними породилось дуже багато.

358

Єсть їх три тисячі всіх струнконогих тих океанянок,

359

Скрізь по землі всій вони розбігаються й джерела мають

360

Ясні, глибокії гирла, богині прекрасної діти.

361

Стільки ж і інших ще рік, що вливаються шумно до моря,

362

Всі Океана сини і Фетіди шановної діти,

363

Всіх їх імен чоловікові смертному годі назвати,

364

Та знають кождій ім'я хіба ті, що живуть понад нею.
VIII. Плем'я неба

365

Гея породила Гелія, Сонце велике, й Селену блискучу,

366

Ранню Еону, що світить усім на землі тій живучим

367

Та і безсмертним богам, що широке замешкали небо,

368

Сплодила з Гіперіоном, зійшовшися в пару любовну.

369

З Крієм Еврібія-німфа, зійшовшися в парі любовній,

370

Велетня Палласа родить й Астрея богиня велична,

371

З ними й Персея, що розумом перевищив усіх смертних.

372

З тим же Астреєм Еона вітрів породила могутніх,

373

Ясного Зефіра, й бистролетючого вітра Борея,

374

Й Нота, в любові богиня зійшовшися з богом в постелі.

375

З ними ж та ранку богиня зорю привела Геосфора

376

Й звізди блискучі усі, що вінчають широкеє небо.

377

Стікс, Океана дочка, спарувавшися з Палласом мудрим,

378

Сина породила Зелоса й гарну Побіду в палаті,

379

Силу і вдасть придала, переможнії божеські діти

380

Невдалеці від палати Зевеса стоять їх доми й їх престоли,

381

Шляху нема їм туди, де той бог володіння не має,

382

Але все тільки сидять при боках громовержця Зевеса.

383

Так-бо дорадила Стікс, незнищима дочка Океана,

384

В день, коли всіх олімпійців безсмертних Зевес-громовержець

385

Скликав богів і богинь на широку вершину Олімпу,

386

Й слово сказав: «Хто зо мною з богів до борби піде проти титанів.

387

Жадної з почестей своїх не стратить і матиме всяку

388

Честь, яку досі він мав між безсмертними всіми богами.

389

Хто ж під панбванням Крона без почесті був та пошани,

390

Гідність одержить і честь, яку їм призначить Справедливість».

391

Отоді перша прийшла незнищимая Стікс до Олімпу,

392

З двома своїми синами, що їх за їх батька любила.

393

Честь їй Зевес дав велику і дар над усіх надзвичайний:

394

На її води зробив всім богам найсвятіше закляття,

395

Двом же синам її дав проживать біля себе навіки.

396

Так він усім і сповнив, що було ним обіцяно в той день,

397

Сам же здобув необмежену силу і власть безкінечну.

398

Фойба вступила в постелю премилого демона Коя,

399

Злягши ж опісля, богиня від бога обіймів любовних,

400

Вродила синьоодягнену німфу Латону, завсігди лагідну,

401

Милу безсмертним богам і людському смертельному роду,

402

Лагідну зроду, з Олімпу богів усіх найприязнішу.

403

Вродила також Астерію славну, яку потім Персес

404

Ввів у великий свій дім як своє наймиліше подружжя,

405

Ся зайшла в тяж і Гекату вродила, яку понад всіми

406

Чтив Кронієнко Зевес і надав їй дарунки чудесні,

407

Часть посідати землі й часть також непривітного моря.

408

Ся ще в часах звіздосяйного Урана почесті мала

409

І від безсмертних богів все найбільшую має пошану.

410

Бо ще й тепер, коли дехто з людей, на землі сій живучих,

411

Жертву благальну приносить, щоб відпуст дістать по закону,

412

Кличе Гекату; чиї молитви ся могутня богиня

413

Вислуха, той здобува собі честь і маєтки великі;

414

Щастям вона наділя, бо велика на те в неї сила.

415

З тих, що вродилися з Урана й Гайї і почесть дістали,

416

Тої часть має й Геката, і в неї Зевес анітрохи

417

Не відібрав тої честі, що мала іще при титанах

418

І при найперших богах, але має усе в повній мірі,

419

Що було надано їй ще при першому поділі здавна,

420

Їй лиш одній у тім роді не вменшено почестей божих,

421

Ані пошани ні в небі, ані на землі, ні на морі,

422

Тільки й прибільшено, бо й сам Зевес її цінить високо.

423

Смертним, котрому захоче, дає поміч сильну й підмогу:

424

В зборах і радах народних вона їм дає верховодство;

425

Тим же мужам, що в кроваву вдаються війну, ся богиня

426

Як лиш захоче дать поміч такому, що їй до вподоби,

427

Дасть і побіду блискучу й багату здобичу здобути.

428

Ся при судах засіда між шановними все королями,

429

Та засіда й на ігрищах, де силою борються люди;

430

Там кому схоче вона помага і дає перевагу,

431

Хто ж переможе відвагою й силою, той нагороду

432

З радісним серцем прийма, собі честь, роду своєму славу.

433

І на кінських перегонах тому помага, кому схоче,

434

І морякам, що живуть в небезпеці від синього моря;

435

Ті молитви шлють Гекаті й йому, Землетрясцю гучному.

436

Легко стрільцю ся богиня дає пребагату добичу,

437

Легко покаже й візьме, дасть іщезнуть, як того захоче.

438

З Гермом ураз у стайнях і над скотом вона має силу:

439

Множаться вівці, корови, і кози, й воли або гинуть,

440

І пастухів-вівчарів ся богиня по своїй вподобі

441

З бідних багатими робить, багатих до вбожества зводить.

442

Так вона як одиначка у матері й в роді єдина,

443

Всякими серед безсмертних наділена почестьми в небі.

444

Ще й опікункою всіх, що на світ сей приходять малими,

445

Настановив її батько Зевес, щоб була їм і нянька і мати.

446

Се споконвіку опіка її над дітьми, й за се честь їй.
IX. Плем'я Кроноса

447

Рея, піддавшися Кронові, вродила діти преславні:

448

Гестію-доню, й Деметру, і Геру золотоволосу.

449

Ада грізного, що має домівку свою під землею,

450

Немилосердного і Посейдона, що трусить землею.

451

Мудрого, врешті, Зевеса, що батьком богів і людей став

452

І своїм громом широкую землю усю потрясає.

453

Кожде з них Кронос великий пожер, скоро тільки котреє

454

З матері лона святого йому на коліна поклали,

455

З боязні, щоб ні один з тих величних потомків Урана

456

Царськую власть не загарбав собі над усіми богами.

457

Бо від Землі й звіздяного Урана про те він дізнався,

458

Що йому суджено впасти в кайдани від сина одного,

459

Що уярмить його силу Зевеса великого воля.

460

Тим-то, не тратячи часу, лиш дбаючи про небезпеку,

461

Всіх він дітей пожирав, і в тяжкому жалі була Рея.

462

Та коли мала Зевеса на світ привести, богів батька

463

Й людського роду, то любих родителів стала благати,

464

Гайю святу, свою матір, і Урана в зорянім сяйві

465

Хитрість зробити, щоб вродження милого сина укрити,

466

Щоб він колись покарати міг лютого батька свойого,

467

Хитрого Крона, що власних дітей пожирав безсердечно.

468

Вчули вони доні милої плач і сповнили благання,

469

Все їй відкрили, що доля судила упадок цареві

470

Кроносу й сину її непоборному світлу побіду.

471

Вислали в Ліктос її, у багатої Крети місцевість,

472

Де мала вродити парість остатню великого роду,

473

Зевса великого; Гайя сама була в неї за бабку,

474

В Креті широкій його мала викормить і згодувати.

475

Там, несучи його, вмить серед темної ночі прибула

476

В Діктос спершу, і, принявши його в свої руки, прамати

477

Скрила в глибокій печері, в криївці землиці святої,

478

В горах Егейських, густим та непрохідним лісом покритих.

479

Камінь великий обвивши в пелені, божественна Рея

480

В руки дала Ураненку, що перший був цар між богами.

481

Взявши у руки його, він як стій проковтнув каменюку,

482

Злістю осліплений, він і не знав, що замість каменюки отсеї

483

Син його спасся, що мав непоборним зістать і безбідним,

484

Що його скоро ума свого силою й рук побідить мав,

485

Власті позбавить і всіх несмертельних володарем стати.

486

Скоро над всякий звичай побільшалася сила й відвага

487

Бога нового. Коли заповідні літа проминули,

488

Радами дуже вимовними Гайї ошуканий Кронос,

489

Хоч як великий і хитрий, а виблював діти пожерті,

490

Змушений силою рук і умом наймолодшого сина.

491

Перший він виблював камінь, що був проковтнув замість нього;

492

Сторцом поставив його сам Зевес на широкому полі,

493

Серед Піфої святої яскинь у підніжжя Парнасу,

494

Щоб був знаком на будуще і чудом для смертного люду.

495

Він увільнив і братів свого батька, потомків Урана,

496

Що їх завзятий отець його був закував у кайдани.

497

Сі були вдячні йому за великеє те добродійство,

498

Громи дали йому й непереможної сили перуни

499

Й блискавки, що були досі укриті у Гайї безоднях.

500

Сими він власть над богами держить і над смертним народом.
X. Зевес і Прометей

501

Япет за жінку узяв собі гарную океаніду,

502

Звану Клімену, і з нею, полежавши в ліжку одному,

503

Атласа-сина создав, велетенської сили потомка,

504

Потім Менойтія славного і штукаря Прометея,

505

Хитрого в вигадках всіх, недотепу теж Епіметея,

506

Що початком був усякого зла для людей роботящих.

507

Бо від Зевеса він перший дістав ним сотворену жінку,

508

Дівку Пандору. Гордого Менойтія громом зразивши,

509

В Ереб укинув Зевес за відвагу його та зухвальство.

510

Атласа ж непереможна Конечність на край землекруга загнала,

511

Щоб держав небо на своїх плечах і руках непоодаль

512

Від гесперід голосистих. Сю службу Зевес хитромудрий

513

Дав йому. А Прометея прехитрого він у кайдани

514

Нерозрішимі зв'язав і до стовпа страшного привісив.

515

Надто й орла присилав із широкими крильми, що в нього

516

Кождого дня вижирав несмертельну утробу, а тая

517

Знов відростала за ніч, що удень пожер птах міцнокрилий.

518

Того відважний Геракл, королеви Алкмени нащадок,

519

Вбив і звільнив Япетенка від муки тієї страшної

520

І від мучителя. Се допустив бог з вершини Олімпу,

521

Щоб переможця Геракла Фіванця великая слава

522

Стала ще більша, ще ширше пішла по землі многолюдній.

523

Сим він почтити хотів непоборного свойого сина.

524

І задля нього всмирив він свій гнів супроти Прометея,

525

Що колись смів поступить навпаки постанов Кронієнка.

526

Се було в той час, коли зайшов спір між людьми і богами

527

В місті Меконі; отут Прометей предложив раз Зевесу,

528

Щоб одурить його ум, величезную тушу волову,

529

Хитро її розділивши. Одна часть у шкірі звірячій

530

М'ясо вміщала, і товщ, і нутро, а в другій були кості,

531

Штучно уложені й зверху огорнені лоєм білявим.

532

Тут відізвався до нього отець всіх богів і народів:

533

«О Япетенку, з усіх ти володарів найрозумніший,

534

Любчику, ти поділив, бачу, все на нерівнії часті!»

535

Жартом сказав се Зевес, постанов незнищимих свідомий.

536

Сьому ж на те відповів Прометей хитромудрий з усміхом

537

Лагідним, що не скривав його підступу й хитрої штуки:

538

«Славний Зевесе, найвищий з богів, що живуть

539

безконечно, Вибери з частин сих ту, що найбільше тобі до вподоби».

540

Так сказав, здумавши жарт, та Зевес, постанов вічних свідом,

541

Знав про той підступ, та мав постанову недобрую в серці,

542

Помсту на смертних людей, і завзявся її доконати.

543

Вхопив обома руками і здер лоєву поволоку,

544

Та спалахнув аж увесь, і обняв його гнів непомірний,

545

Скоро побачив ті білії кості, підступно укриті.

546

І відтоді між людьми пішов звичай для учти безсмертним

547

Білії кості палить на кострах, що клубляться димами.

548

Сильно сердитий сказав Прометею Зевес-хмарогонець:

549

«О Япетенку, всіх штук і всілякої хитрості свідом,

550

Любчику, ти й на сей раз не забув про підступную хитрість».

551

Так повен гніву Зевес рік, судеб невідмінних свідомий,

552

Тим-то, тямуючи все ту зневагу собі Прометея,

553

Людям нещасним, що тут на землі живуть і вмирать мусять,

554

Не допустив дать огню непоборно движучої сили,

555

Але ще раз одурив його син хитромудрий Япета,

556

Вкравши святого огню невгасиму блискучую іскру

557

В пушки нутрі. Знов у серці кольнула гіркая сердитість

558

Зевса високого, й гнів запалав у душі його милій,

559

Скоро в оселях людей він побачив огнища блискучі.

560

Гнеть замість того огню сотворив зло великеє людям:

561

З глини зліпив з волі Зевса прославлений бог кривоногий

562

Постать спокусливу на соромливої дівки подобу.

563

Сю оживила й убрала сама синьоока Афіна

564

В білу одежу, накинула їй прозірчастий серпанок,

565

Зроблений чудно, й руками стягла глядачам всім на диво.

566

І олову їй заквітчала вінцем із квіток найсвіжіших,

567

Ними прегарне волосся вкрасила Паллада Афіна.

568

А поверх них над чолом золоту положила корону,

569

Що змайстрував власноручно прославлений бог кривоногий;

570

Праці не жалував, щоб догодити Зевесовій волі,

571

Повиробляв він на ній усілякі предивні потвори,

572

Що їх виплоджує море й земля глядачам всім на диво.

573

Много їх там наробив і світила в них грація божа

574

Дивно так, що мов живі вони, тільки що не говорили.

575

Так змайструвавши се гарнеє лихо замість благодаті.

576

Ввів у зібрання її, де боги були й смертнії люди,

577

Вкриту прикрасами блакитноокої тої богині.

578

З дивом поглянули всі несмертельні і смертнії люди,

579

Вздрівши покусу страшну, що людей невикрутно всіх дурить,

580

З неї почав іти рід привабливий, жіноча порода,—

581

Пагубна, склонна до зрад та порода і вдача жіноча,

582

Горе тяжке, що чіпляється мужа й жиє з ним довіку.

583

Люблять достаток із ним поділять, та не люблять бідноти.

584

Зовсім не так, як у вулеях бачимо пчоли невтомні,

585

Що в воскових комірках кормлять трутів ненатлеє плем'я,

586

З ранку до заходу сонця вони цілу днину працюють,

587

Все поспішають, свої щільники наповняючи медом;

588

Трути ж сидять у нутрі, в того вулея темній комірці,

589

З праці чужої плодів животи свої, знай, наповняють.

590

Так само мужам смертельним для помсти Зевес-громовержець

591

Рід дав жіночий, щоб жив з плодів його праці тяжкої:

592

Так-то дружина мужам стає злом замість доброго дару.

593

Хто ж умикає подружжя, з жіноцтвом турботної спілки,

594

Хоче безженним прожить, того старість гірка дожидає.

595

Дармо він ждатиме, хто б йому в немочі дав запомогу,

596

В горі потіху, а вмре у достатку, то кревні далекі

597

Ділять добро. Кому доля дала чесну й добрую жінку,

598

Злучену з ним у любові, не мине лиха й злої пригоди

599

В своїм житті; хто ж візьме собі жінку поганого роду,

600

Житиме вік, носячи невідв'язну гризоту на серці,

601

Горе й журбу, від яких тільки смерть увільнить його

602

може. Так-то ніхто не уйде і не вирвесь з-під волі Зевеса,

603

Так не уйшов її й той доброчинний потомок Япета,

604

Але почув лютий гнів, і Конечність його непоборна,

605

Хоч як удалий він був, у кайдани тяжкі закувала.
XI. Війна гігантів

606

Як з первовіку отець ізненавидів був Бріарея,

607

Котта й Гієя і їх закував у тяжкії кайдани,

608

Величі їх боячись і незмірної сили й постави,

609

І закувавши втолочив Землі в її груди широкі,

610

Там вони в муках тяжких довгий вік прожили під землею

611

Сидячи на краю світа в глибокій безодні підземній,

612

В тузі безмежній, в серцях безнадійності криючи болі.

613

Але Кроненко Зевес і з ним інші богове безсмертні,

614

Що їх породила Рея із Кроносом в злуці любовній,

615

Вивели знов на ясне світло денне за радою Гайї.

616

Ся-бо їм все об'явила, що призначено їм було зроду

617

З ними у спілці побіду і славу велику здобути.

618

Довго вони воювали, приймаючи труд і терпіння,

619

Плем'я титанів і тії боги, що дітьми були Крона,

620

Одні на одних б'ючи у завзятих бійках незліченних.

621

Із превисокого Отріса, знай, наступали титани величні,

622

А добротворні боги із вершини Олімпу, хоробре

623

Плем'я, що сплодила Кронові Рея прекрасноволоса.

624

Одні на одних б'ючи у завзятих бійках незліченних,

625

З рівним успіхом вони воювали вже літ цілих десять.

626

І не було ні кінця тяжких звад сим і тим, ані міри,

627

Годі було зміркувать, коли люта війна та скінчиться.

628

Але коли їм дісталася та животворна пожива,

629

Нектар й амброзія, що їх боги одиноко вживають,

630

Всім їм змоглася у грудях нова величезна відвага,

631

Бо вони нектар пили і амброзію їли премилу.

632

Отоді батько богів і людей сі слова до них мовив:

633

«Слухайте Гаї, мене та Урана, пресвітлії діти,

634

Хочу сказати вам те, що душа мені в грудях говорить.

635

Дуже вже довго триває між нами ота ворожнеча,

636

І за побіду та вдасть день у день боротьбу ведемо ми,

637

Тії боги, що від Крона пішли і Титана завзяті,

638

Нуте в рішучій борбі покажіте титанам ворожим

639

Силу всю вашу страшну і могучі узброєні руки!

640

Приязнь згадайте, що нас в'яже разом і що ви терпіли,

641

Поки ви вийшли на світло з кайданів своїх нерозривних

642

З пітьми безодень страшних через раду мою і підмогу».

643

Так сказав; зараз йому відповів на се Котт благородний:

644

«Зевсе блаженний, не тайне нам те, що ти мовив; самі ми

645

Знаємо, що над усіх наймудріший ти й найрозумніший,

646

Став оборонцем богам ти не раз у найтяжчих пригодах.

647

Через премудрість твою ми із наших кайдан нерозривних

648

Вийшли назад на сей світ із страшної підземної пітьми,

649

Пане наш, Кроноса сину, з безнадійності й муки тяжкої!

650

Тож ми тепер із незламним умом і з охотою щиро палкою

651

Силу свою зберемо помогти вам в завзятому бою,

652

І на титанів усі підемо ми страшною війною».

653

Так сказав, і сим словам приплеснули боги добротворні

654

Згідно; відвага зросла бойова, і ще й запал воєнний

655

Більший став, як перед тим, і зчинили завзятую битву

656

Ще того самого дня всі боги і богині шановні,

657

З ними й титани і всі хитромудрого Крона нащадки,

658

Що їх Зевес із Ереба підземного вивів на світло,

659

Сильні й страшенні, бо їм була дана могучість безмірна,

660

Кождому з них із могутніх плечей по сто рук виростало,

661

Кождий теж по п'ятдесят мав голів, що йому виростали

662

Понад кремезні сустави на в'язах отих широчезних.

663

Проти титанів вони до рішучого рушили бою,

664

Острії скелі в могутніх руках підіймаючи вгору.

665

З другого боку титани ступали рядами до бою,

666

Повні завзяття й собі ж показати, що може рук сила.

667

Страшно нараз заревло необмежене море, твердиня

668

Вся затремтіла земна, застогнало широкеє Небо,

669

І величезний Олімп аж затрясся у своїх основах

670

Від тої стички безсмертних. Дійшов той нечуваний лускіт

671

Вниз аж до Тартару тьми, тупіт ніг, що важенно ступали,

672

Окриків галас страшний і ще й грюк велетенський ударів.

673

Звідси і звідти ревли престрашнії стогнання та вереск,

674

І голоси сих і тих аж під зоряне Небо лунали,

675

Бій зігріваючи; ті ж з лютим криком вдаряли на себе.

676

Тут і Зевес не вдержав довше гнів свій і запал воєнний,

677

Що в його груді кипів; аж тепер він усю свою силу

678

Виявив; раптом із неба й з вершини Олімпу зійшовши,

679

Громами сипав раз в раз; огняні перуновії стріли

680

Бистро летіли з страшним гуркотанням і блискали грізно

681

З рук його сильних, святе розкидаючи полум'я густо,

682

Широко геть затріщала плодюча Земля запалена,

683

І величезні ліси затріщали в горючій пожежі.

684

Скрізь закипіла Земля й Океана бурливі потоки,

685

І неплодючеє Море, а тих землеродних титанів

686

Пара жарка обняла, а огонь у повітрі святому

687

Так блискотів, що сліпив навіть сильнії очі, незвичні

688

Блискавок і перунів ненастанне мигтіння зносити.

689

Аж до Хаоса дійшла від пожежі задуха. Очима

690

Бачити можна було тоді й чути ушима такий гвалт,

691

Мов би земля й небеса враз валилися одно на одне,

692

Ся затріщала внизу, а там ізгори падали з тріском.

693

Гуркіт зчинився такий, коли в бою боги спотикались.

694

Тут же й вітри заревли, підіймаючи пилу тумани,

695

Сиплючи блискавки, й грім, і грізнії перуни огнисті,

696

Стріли великого бога, розносячи крик і стогнання

697

З-посеред полків обох; звідси йшов неописаний галас

698

Тої страшної борби. Виявлялися діла геройські.

699

Бій ще вагався: одні і другії всіх сил добували,

700

Та найстрашнішу борню підняли три гіганти найперші —

701

Котт, і завзятий Гієй, і їх брат Бріарей непоборний.

702

Триста скель раз по разу престрашними своїми руками

703

Кидали ті без перерви, вкриваючи тьмою титанів,

704

Поки з поверхні землі не зігнали їх в темну безодню,

705

І хоч як рвалися ті, не зв'язали їх узами кріпко,

706

І не заперли в безодню, що так під землею далеко,

707

Як від небес до землі, бо там Тартар у тьмі віковічній.
XII. Кінці світу

708

Якби залізнеє ковало хто скинув з неба, то дев'ять

709

Днів і ночей би летіло, і аж у десятій би впало,

710

Кинене ж знов із землі дев'ять днів і ночей би летіло

711

І аж десятого дня воно впало б у Тартарі темнім.

712

Муром спижевим обведений Тартар, а довкола нього

713

Ніч перед входом лежить, як потрійна стіна. Понад нею

714

В'ється коріння Землі і шумного безплодного Моря.

715

Тут же у пітьмі густій замуровані злії титани

716

З волі Зевеса, що хмари збирає, в величезній яскині

717

Геть поза краєм Землі. І не має їм виходу звідтам,

718

Бо звідусюд їх охоплює мур, а залізную браму

719

В ньому поклав Посейдон. Перед нею стоять на сторожі

720

Котт, Бріарей і Гієй, що живуть отут теж безвихідно,

721

Сторожі вірні й міцні невідмінної волі Зевеса.

722

Чорно; мами Землі і безмежної Тартару пітьми,

723

Моря безплодного й світлих небес, що в них зорі ясніють,

724

Тут початки і кіпці, тут і джерела й устя остатні.

725

Темний, порожній простір, що й богів самих жахом проймає,

726

Бездна безмірна, яку не пройшов би всю в цілому році

727

Той, хто знайшовся би раз біля брами; ішов би й ішов би

728

В сей і той бік, бо його все гонили би бурі страшнії

729

В пітьмі. Се місце страшне для богів навіть, самих безсмертних.

730

Тут недоступна стоїть і страшливая Ночі палата,

731

Хмарами й пітьми валом непрохідним закрита навіки.

732

При її вході Атлас Япетенко міцними плечима

733

І головою й руками піддержує Небо широке,

734

В вік непохитний. Тут Ніч зустрічається з Днем кожду добу,

735

Тут і вітаються, кожде в далекую йдучи дорогу

736

Небом спижевим; вона геть виходить, він входить до дому,

737

Але ніколи обоє в тім домі знайтися не можуть.

738

Все, як вона вируша з того дому, щоб землю широку

739

Вколо оббігти, він жде, пробуваючи в домі, аж поки

740

Час і йому не прийде в таку саму дорогу рушати.

741

День несе світло усім, що живуть на землі сій багатій,

742

Ніч же понура, що все покривається чорною тьмою,

743

Водить за руку дитя своє, Сон, брата рідного Смерті.

744

Тут проживають ураз оті діти понурої Ночі,

745

Сон і Смерть, боги страшні, і ніколи блискучеє Сонце

746

Своїм промінням на них не глядить, ні тоді, як на Небо

747

Сходить, ані же тоді, як під ніч знов униз поринає.

748

Він понад землю плідну й понад хвилі широкого моря

749

Тихо літає й дає всім утомленим людям потіху;

750

В неї ж спижевая грудь і залізнеє серце у груді.

751

І кого з смертних візьме в свої руки, не пустить нікого.

752

Навіть безсмертним богам вона ворог грізний і ненатлий.

753

Тут теж палата шумна і підземного бога страшного,

754

Ада могутнього та Персефони з твердою душею.

755

Пес престрашенний Кербер сторожить раз у раз біля брами,

756

Немилосердний та дуже зрадливий; супроти прихожих

757

Любо махає хвостом і обома вухами поводить.

758

Але хто раз увійшов, того вже він не пустить, ухопить

759

І пожира, хто би хтів віддалитися з брами страшної

760

Ада могутнього та Персефони з твердою душею.

761

Там живе також богиня, ненависна всім несмертельним,

762

Стікс, страховита дочка Океана, що сам тече в себе,

763

Найстарша. Здалека від всіх богів у препишній палаті

764

Посеред скель величезних живе, що з усіх боків тую

765

Срібними скрізь обступили стовпами, що неба сягають.

766

Іноді доня Тавманта,Іріда струнка,бистронога,

767

Вість їй приносить понад широчезнії морськії хвилі,

768

Як де незгода й убійство постане посеред безсмертних

769

Або як збреше котрийсь із богів, що живуть у Олімпі,

770

Зевс ту Іріду там шле, щоб великую божу присягу

771

Відтам знесла Стіксової води у збанку золотому.

772

Там та холодна вода витікає із скелі стрімкої

773

Звисока; много тієї води по землі широчезній

774

В темную ніч уплива Стіксовою святою рікою

775

У Океана відногу; та се лиш десята частина.

776

Дев'ять же інших довкола землі і широкого моря

777

Срібними перепливають струями й вливаються в море;

778

Вся ж вона з скелі тече, для богів найстрашніша погроза.

779

Хто би з безсмертних забув свою честь і зламав би

780

присягу, Серед богів, що живуть на вершинах Олімпу сніжного,

781

Впаде без духу й весь рік так лежатиме, наче померши.

782

Ані амброзія вже, ані нектар його не доходить

783

Задля поживи; лежить він без голосу і без дихання

784

На застеленому ліжку, у сплячці тяжкій потонувши.

785

Потім, як сон той мине по упливі предовгого року,

786

Кари його постигають, одна від другої прикріша.

787

Дев'ятиліття ціле він відлучений від несмертельних,

788

Не засіда ні до рад, ні до бенкетів поміж богами

789

Протягом дев'яти літ; аж десятого знов повертає

790

В збір несмертельних усіх, що живуть на Олімпі високім.

791

Ось яку силу вложили боги в незнищиму ту воду Стигійську

792

Прастару, що по Землі незамешканій перепливає.

793

Чорної мами Землі і безмежного Тартару пітьми,

794

Моря безлюдного й світлих Небес, що в них зорі ясніють,

795

Тут початки і кінці, тут і джерела й устя остатні.

796

Темний, порожній простір, що й богів самих жахом проймає.

797

Там теж блискучая брама й спижевий престол незрушимий

798

Нерукотворний, що має глибоке коріння до споду.

799

Там від безсмертних усіх оддалік проживають титани

800

У самих меж непросвітнього Хаоса; над берегами

801

Вічно шумної ріки Океану живуть у палатах

802

Котт і Гієй, многославнії помічники ті Зевеса.

803

А Бріарея за добрість його пан шумливого моря

804

Зятем своїм учинив, дав за нього дочку Кімополу.
XIII. Тіфей і його сини

805

Потім, як з неба Зевес у війні прогнав плем'я титанів,

806

То наймолодшого сина Тіфея породила Гайя широка

807

З Тартаром в зв'язку любовнім через золоту Афродіту.

808

Руки його непоборні і сильні до всякого діла,

809

Ноги невтомні могутнього бога, з плечей же у нього

810

Сотня голів виростала гадючих, дракона страшного.

811

Чорні язики звисали з пащек, а з очей, що по парі

812

В кождій були голові, огонь бухає через повіки.

813

З кождої теж голови висипалися іскри огнисті,

814

З кожної пащі ішли голоси різнородні, страшливі,

815

І невимовно різкі, раз слова для богів зрозумілі,

816

То знов ричання вола незвитяжне, що стриму не знає,

817

Або рик льва, що безстрашную має відвагу, а часом

818

Наче скомління щенят, що аж слухати всім було дивно,

819

Іноді ж свист випускав, яким гори широкі лунали.

820

Певно, що був би нечуване щось він зробив дня одного,

821

Вдасть над людьми й над богами безсмертними був би захопив,

822

Якби не був се провидів отець всіх богів і всіх смертних.

823

Грім він пустив голосний і страшний, від якого земля вся

824

Загуркотіла страшенно і небо широке над нею,

825

Здвигались моря, й Океан, і всі ріки, і Тартар підземний.

826

У стіп Зевеса увесь захитався Олімп величезний

827

В хвилі, як встав його пан; і земля враз ціла застогнала,

828

Від двох огнів розігрілося море блакитне; одного

829

З громів і блискавок тих, і від тих, що Тіфей ними сипав,

830

Від задушливих вітрів і від блискавок палахкотячих.

831

Заклекотіла Земля, і все небо, і море широке,

832

По берегах і лугах загуляли великії хвилі

833

Від тої стрічі богів; задудніло потрясення сильне,

834

Заворушився й сам Ад, що над тінями вмерлих панує,

835

Навіть титани на дні самім Тартару й Кронос між ними,

836

Від невдержимого гуку й потрясення того страшного.

837

Силу свою всю зібравши, Зевес ухопився за зброю,

838

Громи і блискавки та в ціль далекую влучні перуни

839

Став із Олімпу завзято стрілять і спалив нерунами

840

Цілую сотню гадючих голів престрашної потвори.

841

Сам же Тіфей, ненастанними вдарами густо ражений,

842

Гримнув на землю, й земля широчезна під ним задрижала.

843

Полум'я бухало з тіла раженого громами бога,

844

Наче із гирла гори сіцілійської Етни стрімкої;

845

Пари клубами земля була вкрита і таяла з жару,

846

Як та цина, що в горнилі дірявім майстри огрівають,

847

Або залізо, хоча і найтвердше з металів, від сили

848

Роздиманого огню у яскині гірській в божім краю

849

Топиться й м'якне у кузні святій під руками Гефайста.

850

Так і земля тоді таяла від громової пожежі.

851

Але Тіфея Зевес із обуренням кинув у Тартар.

852

Сього Тіфея сини — се вітри, що нам вогкість приносять,

853

Нот, і Борей, і Зефір, що розгонює темнії хмари;

854

Всі вони божі сини, для людей вони дуже корисні.

855

Інші ж пустії вітри, що бушують самопас над морем,

856

Хвилі збивають страшні на воді непривітного моря,

857

Людям на горе тяжке підіймають шумні урагани;

858

Віючи з різних сторін, кораблі вони геть розганяють,

859

Топлять не раз моряків, і немає в біді тій рятунку

860

Людям, яких отакий ураган серед моря заскочить.

861

І над землею вони пролітають, що цвітами вбрана,

862

Нівечать любі плоди хліборобного роду людського,

863

Пилом вкриваючи їх, наповняючи шумом повітря.
XIV. Зевесове потомство

864

А як свій труд закінчили боги несмертельні блаженні,

865

Силою перемогли й засудили на кару титанів.

866

Отоді власть віддали й царювання над всіми богами

867

Широкоглядному Зевсу за мудрою радою Гайї,

868

Він же безсмертним усім їх паї порозділював мудро.

869

Цар над богами, Зевес першу жінку собі взяв Метіду,

870

Що мала більше знання, як боги всі і смертнії люди.

871

Та коли мала вона синьооку богиню Афіну

872

Родити, підступом їй одурив материнськеє серце

873

Словом облесним, нутро проковтнув її власне чудесно

874

З мудрої Гайї поради та Урана теж зоряного.

875

Сю вони раду дали, щоб із інших богів ані один

876

Власть королівську не взяв від Зевеса над всіми богами.

877

Бо від Метіди — було віщування — премудрії діти

878

Мали постать; перша — ся синьоока дочка третьородна,

879

Силою рівна вітцю і умом без порівняння мудрим.

880

Потім породити мала ще сина, що в серці мав мати

881

Силу безмірну і стать королем над людьми і богами.

882

Але Зевес проковтнув у нутро її власне чудесно,

883

Щоб відслонила йому все пізнавання доброго й злого.

884

Другу дружину узяв він, блискучу Феміду, що гори

885

Вродила, Діку, Евномію й третю Ейрену розкішну,

886

Що на сторожі стоять усіх діл чоловічого роду,

887

Мойри, яким сам Зевес віддає якнайбільшую почесть,

888

Клото, і Лахесіс, і Атропос — назви їх; ті смертельним

889

Людям у їхнім житті посилають злі й добрі пригоди.

890

Трьох йому грацій родила прегарна лицем Еврінома,

891

Ся Океана дочка, вони ж три були любі й приємні,

892

Перша Аглая, по ній Евфрозіна й Талія сердешна,

893

Їм, як гляділи, з повік солодощі любовні спливали,

894

Ніжність і чари краси з-під їх брів позирали довкола.

895

Він же вступив у свій час у Деметри плодючої ложе,

896

Ся ж Персефону йому привела білоруку, та в мами

897

Ад сю дочку зрабував, а Зевес дав на се свою згоду.

898

Потім собі покохав Мнемозіну прекрасноволосу,

899

Що породила йому дев'ять муз у вінках золотистих,

900

Що у забавах, танках всі любуються й в радощах співу.

901

З тим же Зевесом-егідодержавцем у зв'язку любовнім

902

Двоє родила Лето, Аполлона й дочку Артеміду,

903

Що любить лови,— найкращую пару між всіми богами.

904

Геру блискучу Зевес за останню собі взяв дружину,

905

Ся ж породила йому Гебу, й Ареса, й Ейлейтіію,

906

В зв'язку любовнім з царем і людського і божого роду.

907

Сам з голови видав він синьооку богиню Афіну,

908

Дуже грізну, що провадить війська, любить крик,

909

непоборну, Вельмишановну, якій милі війни, борба й мужів галас.

910

Гера ж Гефайста преславного в зв'язку зовсім не любовнім

911

Родила, в сварці раз в раз і в незгоді живучи з супругом,

912

Що ковалем-штукарем став найбільшим між всіми богами.

913

Від Амфітріти і від землетрясця того Посейдона

914

Родився широкогрудий Тритон величезний, що в морі

915

На самім дні біля матері любої й владаря батька

916

В домі жиє золотім, бог страшний. Але богу Аресу,

917

Що розбиває щити, Кітерея породила Страха

918

Й Жаха страшного, що мужів густі розсипають фаланги

919

З батьком, що бурить міста, бік о бік у кровавому бою,

920

І Гармонію-дочку, що за жінку взяв Кадм многоумний.

921

Мая, Атланта дочка, від Зевеса породила Герма,

922

Злягши на ліжку святому,— він стався герольдом безсмертним.

923

Кадма-дочка із Зевесом у зв'язку любовнім Семела-

924

Сина породила, славного Діоніса, радості творця,

925

Смертна безсмертного, та тепер стали обоє богами.

926

Врешті героя Геракла породила гарна Алкмена

927

В зв'язку любовнім із тим же Зевесом, що хмари збирає.

928

Славний хромий бог Гефайст наймолодшу й найкращу із грацій

929

Взяв за жону Аглаію. Діоніс золотоволосий Взяв Аріадну,

930

Міноса дочку жовтокосу, собі за дружину, їй же для нього

931

Зевес дав безсмертність і молодість вічну.

932

Син же могутній Алкмени прекрасної, сила Геракла,

933

Земне своє житіє многотрудне скінчивши, у небі Гебу,

934

Зевеса дочку і золотоволосої Гери,

935

Взяв за стидливу жону на вершках снігового Олімпу

936

Благословенний, що діл за життя доконавши великих

937

Поміж богами без болю живе і без старості вічно.

938

З Гелієм неутомимим преславна дочка Океана,

939

Та Персеїда, породила Кірку й царя Аетея.

940

Сей Аетей, світлодайного Гелія син невідродний,

941

Іншу дочку Океана, ріки безконечної, гарну

942

Ідію Взяв за жону із поради богів. Ся ж у зв'язку любовнім

943

Силі підлягши принад і намов золотих Афродіти,

944

Вродила прекрасноногу Медею йому на потіху.
XV. Плем'я півбогів

945

Ви прощавайте тепер, всі жильці олімпійського дому,

946

Володарі островів, сухопуття й солоного моря!

947

Ви ж тепер, солодкомовнії музи, Зевеса-державця

948

Доні, про тих ще богинь заспівайте, що, мавши сполуку

949

З мужами смертними, з них породили безсмертне потомство,

950

Що по земному житті до богів поставало подібне.

951

Божеська серед богинь Деметера породила сина

952

Плутоса, з героєм Язієм у зв'язок зайшовши любовний

953

На перелозі, що тричі був ораний в Креті плодючій,

954

Бога ласкавого, що усі землі широкі та море

955

Все переходить і всім, кого здибле й кому се на руку,

956

Сипле достатки й яке лиш можливе поводження й щастя.

957

З Кадмом Гармонія теж, Афродіти дочка золотої,

958

Дочок Інону, й Семелу, й Агаву, красуню вродливу

959

І Автоною, яку пошлюбив Арістай довгогривий,

960

Сплодила, ще й Полідора у пишно увінчаних Фівах.

961

А Каліроя, дочка Океана, у зв'язку любовнім

962

З волі щедрот Афродіти з Хрізаором великодушним

963

Вродила сина, що був між усіми людьми найсильніший,

964

Се Геріон був, якого убила Гераклова сила

965

Задля волів крутоногих на острові, на Ерітеї.

966

Враз із Тітоном Еос мала Мемнона в шлемі спижевім,

967

Що був король ефіопів, і владаря Ематіона.

968

Ся ж із Кефалей уродила великославного сина,

969

Богатиря Фаетона, що муж був подібний до бога.

970

Того в віці молодім, в пишнім цвіті ще юної вроди,

971

В мрій молодечих розпалі охоча до втіх Афродіта

972

Вгору порвала й його в своїм божеськім храмі слугою,

973

Тайн ізробила учасником, демоном поміж богами.

974

Айсона син не по своїй, а з волі богів невмирущих

975

Взяв Аетея дочку, короля і потомка Зевеса,

976

Взяв від вітця, поборовши страшні і важкі перешкоди,

977

Що за одною другу йому ставив король завидющий,

978

Несправедливий Пелій, і жорстокий, і злочинів майстер.

979

Все поборовши, в Іолк повернув, натерпівшися много,

980

На кораблі своїм бистрім везучи кохану дівчину,

981

Айсона син, і узяв він її за шановну подругу.

982

Ся ж у подружжі з Іясоном, пастирем свого народу,

983

Вродила сина Медея, що в горах виховував Хейрон,

984

Філіри син; так сповнилася мудра Зевесова воля.

985

З-поміж Нерея дочок, справедливого діда морського,

986

Мала Псамата, богиня з богинь, з Афродіти велінь золотої

987

Фока, з Аяком міцним сполучившися в зв'язку любовнім,

988

А срібнонога богиня Фетіда у зв'язку з Пелеєм

989

Вродила сина Ахілла, погромця рядів і львиної відваги.

990

Мати Енея була Кітерея в короні блискучій,

991

Як із Анхізом-героєм злучилася в зв'язку любовнім

992

В Іди вершинах лісистих, де много печер і провалля.

993

Кірка ж, Еелія Гіперіоненка доня премудра

994

Від Одіссея багатострадального, в нім закохавшись,

995

Агрія вродила славного, потім меткого Латина

996

І Телегона — усіх через ту ж золоту Афродіту.

997

Всі вони дуже далеко в островів святих закамарку,

998

Над многославним тирсенським народом цілим панували.

999

І Каліпсо теж, богиня з богинь, з Одіссеєм у парі

1000

Сплодила двоє синів: Найсітоя і з ним Навсіноя.

1001

Се були ті, що, в любві зі смертельними злягти мужами,

1002

Самі безсмертні, дітей привели собі богоподібних.

1003

Ну ж ще про плем'я жінок заспівайте, солодковимовні

1004

Музи, Олімпу жильці, доні Зевса-егідодержавця.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала в суспільному надбанні в Україні
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років.
Автор помер у 1916 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 100 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.