НЕЩАСНИЙ
Кому бог в груди дав серце м'якеньке
І дав вродитись в добрую годину,
Щастя, як літом сонечко тепленьке,
В життю му всяку огріває днину.
Й світ йому милий і солодка нічка,
Мислі веселі і серденько грає,
Як у дуброві тихенька криничка,
Днина за дниною так йому спливає.
Лиш хто в посестру взяв тяжку недолю,
Що давить серце, як відьма кощава,
Хто вражій нужді попався в неволю,
Кому з журбами і сон і забава —
Тому ніт місця ані супокою,
Нудиться світом, нудить і собою;
Туга до серця, як гадь, ся вселила,
З'їдає мислі, як змія зірочки[1],
Груди зсушила, здоров'я зносила,
Хліб му не милий, не терпить сорочки.
Ще ж то хто може із серця сплакати
Чи у куточку, чи за углом хати,
Чи у грудь брата, чи хоч в жменю друга,
Хоч на часочок сплине з серця туга.
Лиш коли сльози в грудях скаменіли
І в тяжку скалу над серцем ся збили,
Разів із десять щодень рад бись вмерти:
Годі, а годі!.. Потіхи ні смерті!..
|
