„Ой, ви ластівочки легкокрилі!
Як вам вільним весело
Покидати гнізда свої милі,
Скоро літо геть уйшло.
„Скоро осінь зимним вітром свище,
Скоро в'яне тужний гай,
Летите ви, як те в гаю листя,
В нову весну, в новий рай.
„Ви, небесні путниці, о много
Щасливіші від людей!
Літо згибло — глядите нового,
Кращих дворів, ніж оцей.
„Там на юзі вас гостить багата,
Гріє краща сторона,
Коли в нас під снігом гнеться хата,
У мороз тріщить вона.
Щастя мати дві тепленькі хаті,
І однако їх любить!
Коб то нам, о ластівки крилаті,
Щастя того ще дожить!“
Глянь, аж ластівка одна злетіла
Від сестер — це що за знак?
На гіллячці проти хлопця сіла,
І йому щебече так:
„Не кажи так! Краща доля ваша:
Ґрунт, що ти на нім, є твій!
Як Вкраїну бурі-лиха страшать,
Можеш бути вірним їй.
„Жодна сила гнать тебе не сміє
З вітчини в потрібний день;
В бурю, студінь все її огріє
Твого серденька вогень[1].
„Коли край твій рідний тисне горе,
Ти його не відіпхни,
Як та ластівка, що гень за море
Відлітає восени.“
Стрепенулись її крильця дужі,
І фурнула сестрам вслід.
Хлопець вже не чув морозу-стужі,
В серці інший жар горить.
„Не покину я тебе ніколи,
Рідний, милий краю мій,
Хоч мороз зціпить твої роздоли,
Згасне сонце в тьмі хмарній.“
„Не покину тя[2], Вкраїно-нене,
Хоч ти[3] лють морозить кров!
Верне яр твою і тьму прожене
Твоїх діточок любов.
„Хай у стократь кращий край за море
Ластівки собі летять,
А я в ріднім радощі і горе
Непохитно знести рад.“
З чеського Елішки Красногорської 1891
переклав І. Ф.
|
