З курника прибігла жінка,
Руки в неї аж тряслись.
„Чоловіче, бійся Бога,
Задушив нам курку лис!“
Чоловік не глупий вдався.
Грізно закричав: „Го-го!
Дай лишень мені сю курку,
Нею зловлю я його!“
В паркані при самій фіртці
Дірка при землі була;
Він сильце поклав на фіртці,
Далі курочка лягла.
Лис Микита йде й міркує:
Що би то зробити слід?
Конче треба курку взяти,
Щоб на завтра був обід.
Не роздумуючи довго,
Шусть у дірку, курку хап!
Ой, нещастя, в тій же хвилі
І сильце за шию цап!
Шарпнув лис — ще гірше стало.
Переляканий глядить,
Аж з обухом величезним
З хати чоловік біжить.
Лис, не думавши багато,
Шусть у дірку за паркан,
Чоловік собі міркує:
„Вже тобі я раду дам!“
Виліз на паркан низенький,
Приклякнув і замахнувсь —
Геп! Лис знову шусть у дірку,
Хлоп упав, аж ізвихнувсь.
Ось мужик сидить і стогне,
Онде лис за парканом.
„Почекай, ти клятий лисе,
Дам тобі я топором!“
Швидко фірткою вбігає
На подвір'я чоловік.
Лис у дірку шусть щодуху,
Від обуха цупко втік.
Бачить хлоп, що сам не зможе
Злого лиса доконать,
Ось почав він, що є сили,
Жінку з хати викликать.
Жінка хопила за вилиа
І на поміч вже біжить:
От тепер, мій лисе милий,
Вже тобі мабуть не жить.
Хлоп знадвору із обухом,
Баба з вилами в дворі.
Лис крізь дірку скочив духом.
„Шпигай, жінко! Він в дірі!“
Та не встигла шпигнуть жінка,
Попри ноги лис махнув.
Ледве встигла озирнутись,
Він в діру назад шульнув.
Там піднявши вверх сокиру,
Хлоп уже на нього ждав,
Розмахнувся, змірив добре
І щосили разом втяв.
Коли б на волос поспішився,
Згиб би лис, ані мур-мур,
А тим часом лис скрутився,
А мужик розтяв лиш шнур.
Чувшись вільним, лис за курку
Та й махнув, куди видать,
Чоловік став наче дурень,
Жінка теж ні в дві, ні в п'ять.
Каже жінка: „Ей, ти чопе!
Чом обухом ти не бив?“
Сплюнув чоловік зо злости
Та й ще жінку насварив.
|
