Твори (Франко, 1956–1962)/7/Ворона і Гадюка

by Іван Франко

◀ Заяць і Ведмідь

Твори в 20 томах Том VII Іван Франко Коли ще звірі говорили Ворона і Гадюка

Три міхи хитрощів ▶

• Інші версії цієї роботи див. Ворона і Гадюка

Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1956

ВОРОНА І ГАДЮКА

 

На дупластій, головатій вербі над річкою звила собі Ворона гніздо. Не надіючися ніякого лиха, нанесла яєць, висиділа, а коли повикльовувалися Вороненята, стара Ворона полетіла шукати для них поживи.

Та в дуплі тої верби загніздилася чорна Гадюка. Вона тільки того й ждала, щоби Ворона вивела молодих, і скоро тільки стара вилетіла з гнізда, зараз Гадюка вилізла зі своєї нори, вповзла до гнізда, хопила одно Вороненя й понесла собі на страву. Прилетіла Ворона, бачить, що одної дитинки нема, покрякала, покрякала та й перестала, бо що мала робити? А на другий день глянь! — уже й другої дитинки нема; не минув тиждень, а Воронині діти, ще й не опірившись, усі пощезали. Що вже крякала та нарікала стара Ворона — ніщо не помагало. Прийшлося нести ще раз яйця й висиджувати їх знов. Та ба, і за другим разом таке саме лихо. Скоро тільки Вороненята повикльовувалися і мати полетіла шукати для них поживи, Гадюка день-по-за-день вилазила на вербу і брала собі одно Вороненя по другім.

Та ось раз підгледіла Ворона, хто її ворог тяжкий. Побачила гадюку, як та брала її останнє Вороненятко. То-то крику було на все поле! Та що з того! Хоч Ворона, стоячи при вході до Гадючиної нори, надирала собі горло, лаючи та проклинаючи погану розбійницю, Гадюка в норі хрупала її дитинятко й чула себе безпечною, знаючи, що Ворона не може їй нічого зробити.

Поміркувала й сама Ворона, що крик і плач ні до чого не доведуть і пішла до куми Лисички, що недалеко в крутім березі мала свою домівку, просити поради.

— Ой, кумонько, — мовила Ворона, — порадь мені, що маю чинити з поганою сусідкою, чорною Гадюкою? Живе в тій самій вербі, що й я, та на моє лихо! Два рази вже я висиділа діточок, і оба рази ота дводушниця повитягала мені їх із гнізда й пожерла! А я ніяк не можу досягти її в тій норі!

Подумала Лисичка, головкою похитала, хвостиком помахала та й каже:

— Тут, кумонько, силою нічого не зробиш, тут треба на хитрощі взятися.

— Та я те й сама бачу, — мовила Ворона, — коли бо, на лихо собі, ніякої хитрости не вмію придумати.

— Я тобі, кумо, ось що скажу. Ось тут у ріці часто царська дочка приходить купатися. Підстережи ти її, а коли царівна положить на березі золотий ланцюжок або яку іншу блискучу річ, то ти вхопи ту річ і лети з нею, але так, аби царські слуги бачили тебе. Вони будуть кричати й бігти за тобою, а ти лети просто до верби і вкинь ту річ у Гадючине дупло, а сама лети набік. Побачиш тоді, що з того буде.

Послухала Ворона Лисиччиної ради. Скоро тільки царівна прийшла купатися й роздяглася на березі та положила на піску свій блискучий золотий ланцюжок, Ворона прилетіла та й хап той ланцюжок у рот і давай утікати. Побачили царські слуги, з криком кинулися за Вороною, а та простісінько до своєї верби, кинула ланцюжок у Гадючину нору, а сама сіла собі на іншім дереві близенько та й глядить, що з того буде.

Прибігли слуги до верби. Вони бачили, що Ворона з ланцюжком спускалася недалеко землі, а потім підлетіла вже без ланцюжка. Значить, тут десь мусіла його випустити! Почали шукати, шпортати, аж далі один, угледівши дупло, зазирнув до нього й побачив, що ланцюжок блищиться в середині. Зараз вони розкопали нору, аж бач, у норі, звившися в клубок, лежить величезна чорна Гадюка. Не питали слуги, що Гадюка в крадіжі ланцюжка зовсім не винувата, витягли її з нори і вбили, а ланцюжок узяли. А Ворона врадувалася вельми, бачивши смерть свого ворога, і від того часу жила собі спокійно.

1897