Твори (Франко, 1956–1962)/20/П'явка Білла Купера

Твори в 20 томах
Том XX

Іван Франко
П'явка Білла Купера (Кодак)
Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1962
КОДАК
 
П'явка Білла Купера
 
Оповідання
 

Старий дід потер долонею по нозі нижче коліна і похитав головою.

— Буде зміна погоди, — сказав затурбовано, — знаю наперед, що буде.

Учитель, його слухач, немов почуваючи, що дід чекає на відповідь, вийняв люльку з рота і промовив зі співчуттям:

— Ревматизм, правда?

Старий притакнув кивком голови.

— Ревма! маю її у всіх суставах.

Учитель пихкав люльку далі. Обидва сиділи без діла, дивилися на узгір'я і слухали вечірнього вітру, що шелестів у листях гумових дерев. Старий розговорився.

— Коли чоловік має фарму, то все залежить від погоди, і хто вміє сказати добре про погоду, того всі слухають радо. Я чував про погоду від таких людей, що про всякі інші речі знали не більше від крілика, але всякі зміни погоди в своїх місцевостях угадували ліпше від найученішого астронома.

Чоловік, якого в нозі щипає ревматизм або в якого на пальцях ноги надавлені порядні нагнітки, на рільничій фармі варт більше і знаходить більше довір'я, як ціла хура барометрів.

— Пригадую собі, ще за часів мого батька жив у нашім сусідстві старий чоловік Дан Купер, у якого був найвірніший ревматизм, який тільки можна собі подумати. Зміну погоди він пізнавав наперед на три дні, і коли хто в околиці мав якусь пильнішу польову роботу, заходив до старого Купера і немов знехотя запитував, як там любе здоров'ячко.

Дан сидів звичайно при столі, мовчав хвилю після такого запитання, пригадуючи собі вчорашні або позавчорашні симптоми своєї хороби, а потім відповідав також немов знехотя:

— Передучора штрикало мене трохи в лівім рамені.

— Ну і що з того міркуєте?

— Будемо мати дощ, коли вітер не відміниться.

— А як думаєте, вітер відміниться, чи ні?

Дан мацав свою ногу і відповідав:

— Із цією ногою я не зовсім певний. Чую тільки, що ось-ось у ній зачне мене штрикати. А в такім разі будемо мати сильний вітер із південного заходу.

Тоді сусід запитав:

— А як міркуєте, коли це буде?

— Вівторок.

І можна було заложитися десять проти одного, що у вівторок свистів вітер, як найнятий, або пускався дощ.

Розуміється, старий Дан тішився в цілій окрузі великою повагою. Та коли чимраз більше людей почало приходити до нього за порадою, він зробився трохи зарозумілим і вбив собі в голову, що ніхто інший, крім нього, не потрапить так вірно відгадати наперед, коли буде дощ або посуха. Певно, це не була велика хиба, але траплялося так, що ревматизми помилялися і віщували невірно, а тоді старий Дан сердився на Пана Бога, що посилає йому такі знаки, а потім дає іншу погоду і псує йому всі його рахунки.

Все те дуже сердило Білла Купера. Білл був син старого Дана і також пророчив погоду, але науковим способом. Він оповідав мені про цей спосіб одного вечора от що:

— Знаєте, я вірю в п'явки. Стара п'явка розуміється на зміні погоди так, як жодне інше створіння. Я читав дещо про п'явки і придивлявся їм добре тримаючи їх коло себе, і можу сказати, що моя п'явка розуміється на погоді далеко ліпше, як мій старий отець.

Я запитав Білла, яким способом п'явка може розумітися на погоді і як він дійшов у неї того розуму? Білл відповів, що, вичитавши про це в якійсь книжці, він справив собі п'явку і довго придивлявся їй і може в кожнім разі зламати брехню свого старого. На моє дальше запитання він пояснив, що держить п'явку в склянці, обв'язаній зверху шматою полотна. В гарну погоду п'явка лежить спокійно на дні склянки звита в клубок. В холодну пору так само. Коли настає дощ, або сніг, вона випливає на поверхню води і лежить там простягнена. Перед вітром вона швидко плаває у воді сюди й туди, а щонайменше 24 годин перед бурею вона в'ється і кидається в воді дуже неспокійно, з знаками перестраху.

Я сказав, що в тій п'явковій системі бачу одну похибку, а власне те, що п'явка однаково неспокійна перед дощем й перед бурею.

— Е, чого ти захотів, — відповів незадоволено Білл. Аджеж п'явка не стане на задні лапки і не промовить словами.

— А все таки, як же ти зрозумієш, — запитався, — чи вона віщує бурю, чи дощ, коли в однім і другім разі однаково неспокійна.

Білл усміхнувся і сказав:

— Я мацаю її за пульс.

І, не мовлячи більше нічого, пішов своєю дорогою.

Кілька днів потім старий Дан, почувши про мудрощі свого сина, прийшов, штильгукаючи на кулях, на те поле, де Білл орав.

— Що це за дурниці вигадуєш ти з своїми п'явками? — крикнув від до сина, трясучися зі злости.

Білл покинув плуг і, ставши перед батьком, почав викладати йому свій погляд. Старий ані слухати не хотів.

— Ти молодий борсуче, — перебив він йому бесіду, — не досить тобі того, що я говорю? Як же ти можеш повірити, щоб така повзуча іриця розуміла про погоду щось більше, як твій власний отець? Хіба я що робив увесь свій вік?

— Нічого! — відповів коротко Білл.

— Брешеш собачий сину! — сказав старий Дан. — Я штудирував погоду і ставлю своє знання проти усякої іншої повзучки з її віщуваннями. Хочеш іти на заклад.

— Розуміється, що хочу, — відповів Білл.

— О що заклад? — запитав старий.

— Два фунти стерлінґів, — відповів син.

— Ого! — завважив старий Дан. — Я й забув, що в тебе грошей нема. Але зробимо ось як. Я даю в заклад три морґи свого поля, а ти дай три роки безплатної своєї праці, коли я в чесному закладі поб'ю тебе з твоєю мізерною п'явкою.

— Згода, — відповів Білл. І вони вдарили по руках. Охота до закладів була в їх роді дідична.

Новина швидко розбіглася по селу і не треба було довго ждати, а вже утворилася комісія з п'ятьох мужів для переведення проби. Вони пішли всі разом до пастора і просили його бути суддею-роземцем. По різних розмовах і торгах стало на тім, що обидва закладники мали в найближчий понеділок вечером в присутності комісії та ширшої публіки виворожити погоду на цілий слідуючий тиждень.

Зібрання, що відбулося в шкільній залі, було таке многолюдне, як мало хто затямив. О восьмій вечером приштильгукав старий Купер на щудлах, а син прийшов з великою фляжкою, в якій жила п'явка. Зібрання заревло з радости.

Обидва вийшли на підвищення, а публіка кричала та свистала, мов ошаліла. Тоді Дан Купер сів по один бік судді-роземця, а Білл Купер з другого боку поставив свою фляжку на столі і сів на кріслі.

Коли публіка втихла, пастор виголосив промову про «цей цікавий експеримент», і просив старого Купера оповістити погоду на весь слідуючий тиждень. Старий Дан потер долонями свої ноги повище й понижче колін, потім носом двічі понюхав повітря, взяв шматок паперу і написав щось на ньому, а потім, піднявшися з місця, промовив:

— Ласкаві дами і панове! Мило мені проповісти вам погоду на слідуючих сім день ось яку: понеділок сухо, вівторок сухо, середа сухо, четвер сухо, п'ятниця, субота і неділя сухо, як цемент, з невеличким вітром та курявою. Мої старі кості, скільки можу відчути, не віщують ніякої зміни, і я ставлю їх проти усіх п'явок, які тільки живуть у фляжках.

Потім сів на своє місце, а вся стара ґвардія, мов ошаліла, застукала палицями та парасолями і закричала браво. Потім устав молодий Білл, уважно придивився п'явці, що спокійно плавала поверх води і промовив:

— Пані й панове! Вірячи безумовно в інстинкти нижчих звірів, і з огляду на те, що оця моя п'явка спокійно й тихо лежить на поверхні води, я маю повне право віщувати близький страшний дощ. Раджу всім присутнім щодуху бігти домів і понапрявляти, де треба, дахи та ринви, бо злива буде незвичайно велика.

Серед публіки дехто закричав голосно браво та ура, коли Білл так рішучо заповів дощ, і всі були певні, що тепер справа мусить рішитися, бо пророцтва були зовсім суперечні одно одному.

З тим усі й розійшлися по домах.

Протягом останніх 40 літ люди в тій окрузі затямили багато посух, але такої докучливої посухи, як та, що напророчив Дан Купер, ніхто ще не затямив.

Понеділок був сухий, вівторок ще сухіший, а кожний дальший день аж до неділі щораз сухіший і гарячіший. Старий Дан аж себе не чув із гордости, а Білл чимраз тратив притомність духа і сердився страшенно, коли його хто запитував про погоду.

П'явка була виставлена в вікні аптеки, і день-в-день перед тим вікном стояли купи людей та дивилися на неї.

Та вона все лежала спокійно на поверхні води, немов би з незламним переконанням віщувала близький дощ і ані троха не відчувала страшної посухи та спеки.

Один чоловік запитав Білла, чи п'явка тим способом не віщує пожежі в чагарах, та Білл заревів не своїм голосом і тарахнув його кулаком по носі. Адже це значило для нього три роки безплатної праці на батьківськім ґрунті.

В понеділок вечером був у школі знов величезний збір народу під проводом пастора. Ліворуч біля нього сидів приїжджий лікар, а праворуч заїжджий професор, що прибув у село на літні ферії. Напереді підвищення засіли Дан і Білл Купери, а поміж ними на видному місці поставлено фляжку з п'явкою, що все ще спокійно плавала на поверхні води. Пастор, відкриваючи збори, промовив, що Данове пророкування справдилося світло, а щодо Біллевого, сказав лише стільки, що маємо тут яскравий приклад неповности життєвих досвідів і пожиточности старого правила: Держи язик за зубами.

— Ось перед нами, — мовив він, — стоїть здоровий, кріпкий молодий чоловік, що сам добровільно засудив себе на три роки безплатної праці на користь свого батька, тільки тому, що через свою нерозвагу хотів поставити свій невеличкий життєвий дослід вище досвіду свого старого батька. Нехай це буде осторогою для всіх нас!

Білл схопився з місця, відкрив рота, немов би хотів сказати щось, а потім заціпив зуби і сів знов на місце. Пастор говорив далі, доказуючи, що нікому не слід занадто довіряти звірям, особливо коням і п'явкам, і висловив свою радість, що може своєму старому приятелеві Данові Куперові признати перемогу в тій науковій суперечці.

Стара ґвардія закричала браво і цілих п'ять хвилин з запалом махала парасолями, а Білл Купер весь той час стояв на підвищенню, махав кулаками і силкувався сказати щось, чого одначе за загальним криком ніхто не міг чути.

Коли галас у зборі затих, Білл, заспокоївшися, також промовив:

— Жадаю від шановного збору переконатися докладніше про стан речі. Може п'явці зробив хтось щось, або може вона нездорова. Поки розійдемося, просив би я двох панів, щоб потрудилися ближче і придивилися добре тій п'явці у фляжці, та сказали, на скільки стан її нормальний, як на п'явку.

Лікар і професор зараз заявили свою готовість сконтролювати п'явку, і весь збір притишив у собі дух, очікуючи висліду тієї контролі. Панове знавці обережно зняли полотно, яким була зверху обв'язана фляжка, і почали крізь окуляри придивлятися до п'явки, що простерта спокійно лежала на поверхні води. Вони шептали щось між собою, нюхали воду, один придивлявся фляжці спереду, а другий ззаду, не сміючи одначе доторкнутися до неї.

Нарешті професор виступив на край підвищення і запитав чемно:

— Чи котра з пань має шпильку на капелюсі?

Розуміється, в тій хвилині йому подано з п'ятдесят шпильок, довгих від п'яти сантиметрів до півметра. Він узяв одну, вийняв нею п'явку з води, поклав її на картку білого паперу, і обидва придивлялися до неї яких десять хвилин. Публіка в залі повставала з своїх місць, задні повилазили на лавки, а передні, сидячи, простягали шиї, щоб зазирнути на підвищення.

Нарешті обидва вчені випростувалися і глянули один на одного з обох боків столу.

— Ми в згоді? — запитав стиха професор.

— Розуміється в повній згоді, — відповів лікар дуже поважно.

— В такім разі позволю собі оголосити результат наших оглядин, — мовив професор.

— Прошу дуже, — відповів лікар і, сідаючи на своє місце, зложив руки на животі.

Професор виступив наперед, держачи в одній руці окуляри, а в другій п'явку.

— Мої пані й панове! На поважну просьбу пана Вільгельма Купера оглянули ми його п'явку і переконалися, що вона здохла, ще перед двома тижнями.

Нещасливого закладника, — закінчив своє оповідання старий дід, — від того дня прозвали всі Біллем-П'явкою, і перестали дразнити його тим прозвищем аж по його смерті.