Велика заля світлом вся залита.
Горять лямпи й ряснії жірандолі,
І повінь іскор наче стежка бита,
У дзеркалах великих ллється до́лі.
Там на галерії музика грає,
Гремить, то плаче, мов дитина в полі.
Посеред залі стіл довжезний сяє
Від срібла, скла й точеного кришталю,
І довгий ряд букетів розділяє,
Мов скиба зі смарагдів і коралю,
Вподовж його сніжисто-біле поле.
Вельможне панство заповнило залю:
Блиск туалет аж сліпить око кволе;
Горять алмази, чути шелест шовку,
А блиск очей красунь аж серце коле.
Мов п'яний, зір блукає: тут головку
Чудову схопить, там лице марсове,
Там сніжно-білу шийку. Без умовку
Розмова ллється, клекотить чудове
Гудіння, де сотки шумних привітань,
Солодкі шепти, срібний сміх, перлове
Признання, град уриваних запитань
Мішається, витворює вражіння
Живої маси, де з турбот і скитань
Втишається душа, щеза сумління,
Все одиничне тає, пропадає,
Живе лиш тлум, гуртове сотворіння.
Ось панство звільна при столі сідає.
Довжезний ряд — по черзі, чорні фраки
Й цвітисті строї. Тихо доглядає
Порядку служба; думав би, що таки
Сам з себе кожний там сів, де належить,
За честь, літа й службовії відзнаки.
Почався бенкет. Шумно! Не бентежить
Нікого з тих шости соток ізбраних
Ніяке горе, шляху їх не стежить
Ніякий ворог, в ясних блисках ранніх,
У пурпуровім сяйві перед ними
Весь світ. Нема убогих, безталанних!
Так дзвінко ті сміються херувими
У модних сукнях! Щиро так жартують
Пани створіння! Мов солодкі рими
Складаються в гармонію, римують
Розмови й брязкіт срібної посуди
І колір вин, що в келехах шумують.
Свобода тут підносить кожні груди,
І радістю палають кожні очі,
І гордощами, що минули труди,
Що день настав після страшної ночі!
Здобута величезная побіда,
Не зможе вже піднятись і не схоче
Грізна рука розбитого сусіда.
|
