Твори (Франко, 1956–1962)/14/Панські жарти/XVI
| ◀ XV | Твори в 20 томах Том XIV Панські жарти XVI |
XVII ▶ |
|
Сиділи в ґанку пан і пані
За сніданням, коли нараз
Юрбою, з шумом, наче п'яні
Ми все подвір'я заступили.
Комісар попереду нас.
При нім гайдук ішов, щосили
Торохтячи по тарабані.
Поблідла пані, піднялась,
Поглянула, трохи не впала,
І білі руки заломала,
І не то з питанням, не то
З сумним докором в очі мужа
Поглянула. Та, знать, не дуже
І пана втішило тото
Незвикле зборище. Ще дужче
Змішавсь, аж зуби закусив,
Коли побачив, хто струсив
Цей збір. Комісар! Так йому ще
Нечистий в'язів не скрутив?
Ну, буде лихо неминуще!
Та щоб вспокоїти жону,
Пан з ґанку звільна і поважно
Зійшов, і грізно та протяжно
Звернувся до селянства: „Ну,
Чого ви тут?“ При тім став так,
Що до комісара плечима
Був звернений і наче й разу
Його не бачив. Гайдучина
Знов в тарабан заторохтів;
Комісар з злости, наче рак,
Почервонів. Лиш що хотів
Пан щось казать, аж над ушима
Його: „З цісарського розказу!“ —
Мов ніж по склі заскреготів.
Пан обернувсь. „А, пан комісар!
Рідкі в нас гості! Nu, wie geht's?[1]
Давно зі Львова? Вже кінець
Їзді? Ну, що там каже цісар?“
„То є патент цісарський з тня
Сімнатцятого цвітня, року
Пішучого! І во ім'я
Цісарське — с савтрішного строку
У краю паншини нема,
Танини сносяться й семля
Хлопам дається рустікальна,
А тітичам за право те
Сам цісар з каси заплате —
То воля цісаря пуквальна[2]!“
„O, Sapperment! Warum nicht gar!“
Пан скрикнув, мов змія вкусила.
„Великий цісар! Царська сила
Над всіми нами! Значить — дар!
Дар для хлопів. Який цар добрий!
Та щоб той хлопський рід хоробрий
Після заслуг обдарувать,
То треба нас ограбувать.
Віднять нам те, що з волі неба
Вважалось нашим! Що й казать, —
Чудесна добрість! От як треба
Народню вдячність здобувать!
Га, що ж, ми дурні, раді вчитись!
Слабі ми, мусимо коритись!
Лиш прошу, ще одно скажіть,
Чи є там ясно в тім патенті:
Де хлопи паном не контенті[3],
Зараз до кіс, ловіт, в'яжіть!
Чи там наказані пожари,
Різня, убійства, люті кари,
Рабунки панських дібр усіх?“
„Herr Schlachziz[4]“ — відказав комісар, —
„Herr Schlachziz; mässigen Sie sich[5]!
Топра тля всіх пашає цісар.
А про рапунки та рісні
Патент ніякий не ховорить“.
„І в сорок шостім році ні?“
„Herr Schlachziz, пан є туше скорий
В пітосріннях! А ліпше п тати
Вше сорок шостому спокій!
Самі ви, польські атентати
Зачали на хлопів стріляти,
Самі на власний карк ви свій
Стягли піту! Ja[6], пані цєю[7];
Як пи в вас кльоп пув шольовік,
То він пи вас не пік, не сік,
А груддю заступив своєю!
Та па! Не те вам в гольові!
Тля кльопа пуки і панщизна,
А в вас повстання все нові,
Вас све ойчизна-шляхетчизна!
А як наш цісар після прав
І пана й кльопа тут трактує,
Ви в крик, що вольносць вам украв,
Що кльопа вам урят пунтує.
Ні, пане, ти тепер посунсь!
Кльоп не сліпий, кльоп топре паче:
Оце сторове, те поляче, —
Der Bauer, пане, ist für uns[8]!
Тепер пропали атентати!
А як які вовки прийдуть,
Шоп нашу стайню напатати,
То вше тут вірних псів найтуть,
Шо топре вуха їм намнуть,
Аш путуть товго пам'ятати“.
„O, Sapperment! Тяжкі часи,
Коли вже все зійшло на пси.
А псів багато в нашім краю!
Та тільки ж, панцю, я гадаю,
Ви помилились, як за псів
Вважаєте отих хлопів.
Пси вірні свого пана знають.
Пси вірні у тяжкій годині
Його боронять, заслоняють!
Ні, це не пси, а просто свині!
Не, віриш? От попробуй лиш
Ти моїм псам перечитати
Цей свій патент, то гнеть[9] уздриш,
Як кинуться тебе вітати.“
„Herr Schlachziz!“ — пискнув ображений
Комісар, луком вип'яв грудь
І руку звів — та пізно! Лють
Перемогла вже в панськім серці…
Він тупнув, крикнув, мов скажений
Почервонів, а ув очах
Заграли іскорки зловіщі.
„Der Teufel drein![10] Він тут на герці
Прийшов зо мною! Швабський кньох![11]
Гей, хлопці, хто-сте[12] найсильніші,
Беріть його і заведіть
У псарню й фіртку защепіть, —
Хай псам патент свій прочитає!
А ви, роззяви, — (до хлопів
Звернувсь) — ще мало патиків
Набрали? Що за біс вас пхає
Під мої руки? Браму там
Замкніть! Ось я снідання дам
Всім, хто тут є! Де лози, буки?“
Ми помертвіли. Поки ще
Отямились, а слуги вже
Комісара за руки ймають,
І хоч він як кричав, пручавсь, —
Бігцем помимо волі мчавсь,
Лиш поли фрака ззаду мають.
——————