Твори в 20 томах
Том XIV

Іван Франко
Мойсей
XV
Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1959
XV
 

Підіймалося сонце над степ,
Мов багровеє коло,
І промінням, мов стрілами, тьму
Прошибало й кололо.

У промінню тім Небо-гора,
Мов цариця в пурпурі
Над всі гори найвище здійма
Свої ребра понурі.

На найвищому шпилі гори,
Вище зломів і кантів
Хтось недвижно стоїть, мов один
З предковічних Ґіґантів.

Там високо над чвари землі,
Над всі шуми і згуки
Він стоїть і до неба простяг
Розпростертії руки.

У сходовому сяйві небес,
В пурпуровім промінню
Колосальний його силует
Видно геть у пустиню.


І летять із гебрейських шатрів
Затурбовані зори
Мов гонці до Ґіґанта того
На осяяні гори.

„Це Мойсей!“ — одні одним уста
Промовляють несміло,
Та не вимовлять того, що там
У серцях защеміло.

Це Мойсей на молитві стоїть,
Розмовляючи з Богом,
І молитва та небо боде[1],
Мов поломінним рогом.

Хоч заціплені міцно вуста,
І не чуть його мови,
Але серце його розмовля
І кричить до Єгови.

Підіймається сонце,
Вся небесная стеля,
І стоїть на молитві Мойсей
Нерухомий, як скеля.

Вже полуденний демон степом
Шле знесилля і змору,
Та Мойсея мов руки чиїсь
Підіймають все вгору.

І схиляється сонце униз
Вже над Фазґа вершини,
І ляга величезная тінь
Від вершин на рівнини.


І паде величезная тінь
Від Мойсея востаннє
Аж униз на гебрейські шатри,
Мов батьківське прощання.

А по таборі пострах ішов:
„Боже, щоб у цю хвилю
Не закляв нас пророк, бо клятьба
Мала б дивную силу!

„Від такої молитви тремтять
Землянії основи,
Тають скелі, як віск, і дрижить
Трон предвічний Єгови.

„І як він закляне нас тепер,
І як сонечко сяде,
То весь люд і весь край сей вночі
Без полики пропаде.“

——————

  1. Боде — бадає.