Твори (Франко, 1956–1962)/14/Мойсей/XV
| ◀ XIV | Твори в 20 томах Том XIV Мойсей XV |
XVI ▶ |
|
Підіймалося сонце над степ,
Мов багровеє коло,
І промінням, мов стрілами, тьму
Прошибало й кололо.
У промінню тім Небо-гора,
Мов цариця в пурпурі
Над всі гори найвище здійма
Свої ребра понурі.
На найвищому шпилі гори,
Вище зломів і кантів
Хтось недвижно стоїть, мов один
З предковічних Ґіґантів.
Там високо над чвари землі,
Над всі шуми і згуки
Він стоїть і до неба простяг
Розпростертії руки.
У сходовому сяйві небес,
В пурпуровім промінню
Колосальний його силует
Видно геть у пустиню.
І летять із гебрейських шатрів
Затурбовані зори
Мов гонці до Ґіґанта того
На осяяні гори.
„Це Мойсей!“ — одні одним уста
Промовляють несміло,
Та не вимовлять того, що там
У серцях защеміло.
Це Мойсей на молитві стоїть,
Розмовляючи з Богом,
І молитва та небо боде[1],
Мов поломінним рогом.
Хоч заціплені міцно вуста,
І не чуть його мови,
Але серце його розмовля
І кричить до Єгови.
Підіймається сонце,
Вся небесная стеля,
І стоїть на молитві Мойсей
Нерухомий, як скеля.
Вже полуденний демон степом
Шле знесилля і змору,
Та Мойсея мов руки чиїсь
Підіймають все вгору.
І схиляється сонце униз
Вже над Фазґа вершини,
І ляга величезная тінь
Від вершин на рівнини.
І паде величезная тінь
Від Мойсея востаннє
Аж униз на гебрейські шатри,
Мов батьківське прощання.
А по таборі пострах ішов:
„Боже, щоб у цю хвилю
Не закляв нас пророк, бо клятьба
Мала б дивную силу!
„Від такої молитви тремтять
Землянії основи,
Тають скелі, як віск, і дрижить
Трон предвічний Єгови.
„І як він закляне нас тепер,
І як сонечко сяде,
То весь люд і весь край сей вночі
Без полики пропаде.“
——————
- ↑ Боде — бадає.