Твори (Франко, 1956–1962)/14/Мойсей/XIX
| ◀ XVIII | Твори в 20 томах Том XIV Мойсей XIX |
XX ▶ |
|
Гуркнув грім. Задрижали нараз
Гір найглибші основи:
І один за одним понеслись
Передтечі Єгови.
Піднялася до стропу[1] небес
Чорна хмара стіною,
Мов ніч-мати насупила вид
Ненавистю грізною.
І заморгала бистро у тьмі
Вогняними очима,
Забурчала, як мати, що знай
На лиху доню грима.
І з тривогою слухав Мойсей
Пітьми й блискавок мови, —
Ні, не чути ще серцю його
У них гласу Єгови.
І ревнув понад горами грім.
З жаху їжиться волос,
Завмира серце в грудях та ні,
Не Єгови це голос.
Поміж скелі завили вітри,
Їх сердитії нути[2]
Кліщать душу, мов стогін, та в них
Ще Єгови не чути.
Ось із градом і дощ злопотів
І заціпила стужа,
І в безсиллю свойому душа
Подається недужа.
Та ось стихло, лиш води дзюрчать,
Мов хтось хлипає з жалю;
З теплим леготом запах потяг
З теребінт і мигдалю.
І в тім леготі теплім була
Таємничая мова,
І відчув її серцем Мойсей:
Це говорить Єгова.
„Одурив вас Єгова? А ти ж
Був зо мною на згоді?
І контракт підписав і запив
Могорич при народі?
„Бачив пляни мої і читав
В моїй книзі судьбовій?
Бачив кінці і знаєш, що я
Не устоявся в слові?
„Маловіре, ще ти не почавсь
В материнській утробі,
А я кожний твій віддих злічив,
Кожний волос на тобі.
„Ще не йшов Авраам з землі Ур
На гарранські рівнини,
А я знав всіх потомків його
До останньої днини.
„Вбогий край ваш, вузький і тісний
І багатством не блиска?
А забув, що тісна і вузька
І найбільших колиска?
„Прийде час, з неї виведу вас
На підбої[3] та труди,
Так як мати дитину в свій час
Відлучає від груди.
„Тут на полі скупім і худім,
Наче терен на ріні[4],
Виростайте ціпкі і тверді
Для великої зміни.
„О, я знаю ту вашу ціпку,
Ненаситную вдачу!
Ви б на жизній[5] землі розповзлись
На подобу бодячу.
„Ви б і тілом і духом своїм
Присмоктались до скиби,
І зловив би вас Маммон у сак,
Як товстючії риби.
„Та ж в Єгипті ви гнулись в ярмі,
Наїдавшися ласо…
Відригаться вам буде повік
Те єгипетське м'ясо.
„І зірвавшися з цієї землі
Та розбивши всі карби[6],
Ви розвієтесь світ здобувать,
Його соки і скарби.
„Та зарік я положу твердий
На всі ваші здобутки,
Мов гадюку на скарбі, дам вам
З них турботи і смутки.
„Хто здобуде всі скарби землі
І над все їх полюбить,
Той і сам стане їхнім рабом,
Скарби духа загубить.
„Своїх скарбів невільник і пан,
За ціну сліз і крови,
Щоб збільшити їх, мусить він сам
Руйнувать їх основи.
„І як п'явка, що кров чужу ссе, —
Йому лік, сама гине,
Так і вас золотий океан
На мілизні покине.
„В золотім океані вас все
Буде спрага томити,
І не зможе вас хліб золотий
Ані раз накормити.
„І будете ви свідки мені
З краю світу до краю,
Що лиш духа кормильців з усіх
Я собі вибираю.
„Хто вас хлібом накормить, той враз
З хлібом піде до гною;
Та хто духа накормить у вас,
Той зіллється зо мною.
„Ось де ваш обітований край,
Безграничний, блистячий,
І до нього ти людям моїм
Був проводир незрячий.
„Ось де вам вітчина осяйна,
З всіх найкраща частина!
Лиш дрібненький задаток її
Вам оця Палестина.
„Це лиш спомин вам буде, лиш сон,
Невгасаюча туга,
Щоб, шукавши її, став мій люд
Паном земного круга.
„А що ти усумнивсь на момент
Що до волі моєї,
То побачивши сю вітчину,
Сам не вступиш до неї.
Тут і кості зотліють твої
На взірець і для страху
Всім, що рвуться весь вік до мети,
І вмирають на шляху!“
——————