Твори (Франко, 1956–1962)/14/Мойсей/I
| ◀ Пролог | Твори в 20 томах Том XIV Мойсей I |
II ▶ |
|
Сорок літ проблукавши Мойсей
По арабській пустині,
Наблизився з народом своїм
О межу к Палестині.
Тут ще піски й червоні як ржа
Голі скелі Моава.
Та за ним синіє Йордан
І діброви й мурава.
По моавських долинах марних
Ось Ізраіль кочує;
За ті голі верхи перейти
Він охоти не чує.
Під подертими шатрами спить
Кочовисько ледаче,
А воли та осли їх гризуть
Осети та бодяччя.
Що чудовий обіцяний край,
Що смараґди й сафіри
Вже ось-ось за горою блищать, —
З них ніхто не йме віри.
Сорок літ говорив їм пророк
Так велично та гарно
Про обіцяну ту вітчину,
І все пусто та марно.
Сорок літ сафіровий Йордан
І долина пречудна
Їх манили й гонили, немов
Фата-морґана злудна[1].
І зневірився люд і сказав:
„Набрехали пророки!
У пустині нам жить і вмирать!
Чого ще ждать? І доки?“
І покинули ждать і бажать
І десь рваться в простори,
Слать гонців і самим визирать
Поза ржавії гори.
День за днем по моавських ярах,
Поки спека діймає,
У дрантивих наметах своїх
Весь Ізраіль дрімає.
Лиш жінки їх прядуть та печуть
В грані[2] м'ясо козяче,
А воли та осли їх гризуть
Осети та бодяччя.
Та дрібна дітвора по степу
Дивні іграшки зводить:
То воює, мурує міста,
То городи городить.
І не раз напівсонні батьки
Головами хитають.
„Де набрались вони тих забав?“ —
Самі в себе питають.
„Адже в нас не видали того,
Не чували в пустині!
Чи пророцькі слова перейшли
В кров і душу дитині?“
——————