Твори (Франко, 1956–1962)/1/Без праці/VI
| ◀ V | Твори в 20 томах Том I Без праці VI |
VII ▶ |
|
Коли Віюк віддалився, Дід обернувся до Івана.
— Ну, що ж, синашу, пора тобі до дому. Скажи ж мені, чим можу тобі віддячитись?
Іван стояв, мнучи шапку в руці і не казав нічого. Дід довго, прошибаючим поглядом дивився на нього, а далі сказав:
— Слухай, Іване! Чув я твої нарікання на нещасну долю, на тяжку неволю, що її терпиш. Ти увільнив мене з неволі, то справедливість наказує, щоб і я тебе увільнив із твоєї неволі. Так скажи ж мені, чого би ти найбільше бажав собі в життю?
Іван усміхнувся широко, показавши два ряди білих здорових зубів.
— А чого ж, Дідусю, можу я іншого бажати, як не того, чого бажає кожний бідний чоловік? Щоби я не був бідним, щоби не потребував турбуватися тим, що буду завтра їсти, в що одягнусь, де спати буду? Щоби я міг хоч на хвилину відпочити собі від тої тяжкої, ненастанної праці.
— Так тобі дуже праця докучила?
— Ой, дідусю, так докучила, так докучила, що й сказати не можу. Ненавиджу її цілою душею. Бо й за що ж маю її любити? Гляньте на мої руки, на мої ноги, на мої плечі. Майже відколи на світ народився, працюю, гарую, як худобина, а що маю з тої праці?
Задумався Дід.
— Тяжке твоє положення, синашу, і я справді не знаю, чим тобі найліпше допомогти. Дав би я тобі грошей, у мене того добра не купити, та ти знаєш, небоже, гріш як вода, не кожний зуміє вдержати його в жмені. Гріш до грошей іде, то швидко ріжні людці, хрещені й нехрещені, довели б тебе до такого самого стану, в якім тепер находишся.
— Ну… але… може би я… прецінь… якось… — пробубонів Іван, чухаючися в тім'я.
— Ні, хлопче, ні! — відказав Дід. — Ти би тільки розпився, розпустився, і на тім кінець. Не тільки бись грошей при собі не вдержав, але й сам бись пропав, знаю це добре. А я не хочу, небоже, щоб ти мене потім проклинав.
— Бігме, що не буду! — поспішно крикнув Іван. Усміхнувся Дід добродушно на той викрик, але зараз зробився знов поважний.
— Ти, хлопче, не думай, що я жалую для тебе золота. Гляди ось тут, — і Дід показав в однім куті яскині насипану величезну купу того металю, що жеврів, мов купа горючого вугля, — я міг би тобі зараз позволити набрати собі з отої купи, скільки би ти тільки міг додвигати. Але вір мені, знаю добре, що це була би лиха заплата за твою услугу. Дам тобі щось ліпше, щось таке, що тобі стане за всякі гроші і скарби, а заразом освободить тебе від тої неволі, котру так ненавидиш, від праці.
— Ой! — радісно скрикнув Іван.
— А при тім щось таке, — говорив далі Дід, — чого тобі ніхто не відбере, на що ніхто не злакомиться, чого ніколи не загубиш. Ось маєш! — І Дід узяв із одного стола лежачий на нім простий мосяжний перстінь, грубий і незграбний, такий які жиди продають сільським парубкам по п'ять крейцарів.
Іван видивився на Діда широко випуленими очима, немов хотів сказати: так отце має бути дар цінніший від купи золота?
— Візьми, небоже, — мовив Дід, — і не суди цеї речі зі зверхнього вигляду. Непоказна вона, то правда, а про те це найцінніша річ з усіх, які я маю — це перстень чудодійний. Хто його носить, той ніколи ні про що не журиться, тому сповняються всі його замисли, всі бажання. Той усе, чого тільки хоче, все осягне без праці.
— Чи то може бути! — скрикнув Іван і простягнув руку по перстень.
— Не думай, що я хочу тебе ошукати, — сказав Дід, подаючи йому неоціненний перстень. — Побачиш швидко, що мовлю правду. Впрочім, якби коли мій дар тобі не подобався, можеш мені його звернути. Тільки прийди до лісу там, де ти увільнив мене з в'язниці, і крикни тричі: «Діду!» та вдар палицею по дереві, то я зараз тобі явлюся.
— О, я думаю, що не буду потребувати вас трудити, коли тільки це правда, що ви кажете, — скрикнув на радощах Іван.
— Не маю звичаю брехати, — суворо відмовив Дід. — Отже ще раз тобі говорю: як тільки мій дар колинебудь почне тобі не подобатись, то ти прийди і заклич мене, я візьму його назад. В ніякі інші руки крім твоїх він не піде і нікому крім тебе служби робити не буде, це пам'ятай. А як віддаси його мені, то я тобі взаміну за нього дам який інший дар, що собі сам вибереш. Ну, а тепер іди і бувай здоров!
За кілька хвилин Іван був уже на світі.