Твори (Руданський, 1912–1914)/1/Стефан Руданьский
| Твори. Том I Стефан Руданьский |
До моїх дум ▶ |
|
Стефан (Василєвич) Руданьский уродив ся в 1831-ім (?) роцї в Хомутинцях, селї Винницкого повіту на россійскім Поділю, де отець єго був сьвящеником. О єго житю знаємо дуже мало. Дома любив приставати з наймитами і радо слухав їх оповідань; відтак збирав піснї по селах та заводив їх сам в ноти. Науку побирав спершу в духовних школах в Каменци-подільскім: мабуть около року 1843. вступив до бурси, в духовній семінарії зачав в 1851-ім роцї писати поезії в україньскій мові і на него дивили ся там як на поета. Скінчивши в 1855-ім роцї семінарію, не хотїв висьвячувати ся на попа, але пійшов до медично-хірурґічної академії в Петербурзї. Отець нерадий був тому, бо хотїв видїти єго попом, щоби було кому зістати ся на парафії, тим більше, що і старший брат єго також не хотїв попом бути. Здає ся, тому́-ж отець і не дуже щедро, та й тілько в одній половинї 5-лїтнього часу студій, спомагав єго матеріяльно, а був незадоволений з него ще й за то, що він писав поезії і листи до батька в україньскій мові. Правда, що отець і не міг дуже спомагати єго, маючи більше дїтей, як і нарікав в листї до него, що через видатки на синів попав ся в великі довги. З тої причини поет на студіях бідував нераз тяжко; своє гірке положенє описав в вірши »Студент«. На вакації не вертав ся до далекого дому, а ставав у когось за учителя для дїтей, та й виїздив з паньскою родиною кудись на село під Петербургом, в Новогородску ґубернїю. Пробовав також заробляти на житє видаванєм своїх поезій, і в тій цїли виготовив до друку збірку їх з років 1851. до 1858. під надписом »|Нива.|Співомовки козака Вінка Руданьського. Київ 1860«, »не то,« як писав в листї до брата, »для слави, а хочби для кишенї, бо біда таки бідою«, а другу збірку, з років 1859.—1890., хотїв видати в Петербурзї, але з невідомих причин не прийшло до того.
Скінчивши студії, опустив в р. 1861. Петербург, та з зародом сухіт. Осїв яко лїкар в Ялтї, купелевім містї в полудневім Кримі. Там хотїв купити собі невеличкий кусень землї, щоби побудовати хату. На ґрунтець здобув ся, але дім поставити не удало ся єму, бо був лїкарем-»безсребренником«. Як який убогий чоловік занедужав, він єму сейчас помагав, а грошей не брав. Панів і не долюблював, а прихиляв ся до простих людей, як і сам жив і одягав ся завсїгди просто. За-тим і оженив ся з простою, зовсїм неосьвіченою дївчиною, від котрої мав двоє дїтей. Та годї єму було бути щасливим, коли тая дружина не розуміла поета. Але в кружку приятелїв він був говірливий та співучий, співав дуже гарно, а любив іменно україньскі піснї, особливо стародавні. Умів і добре декламувати, знав Шевченкового »Кобзаря« на память і бесїдуючи приводив часто то оден то другий стих. Взагалї се був чоловік вельми симпатичної вдачі і з чистою душею, котрого любили особливо бідні люде.
Нещасливе житє семейне та ненастанні заходи коло недужих похитнули єго і так вже слабе здоровє: відтак лихі люде не давали єму жити супокійно. Проте в дальших роках холодна безнадїйність залягла єго душу: він і не жив уже, а доживав свого віку. Умер в 1873-ім роцї. Яко міский лїкар похований був коштом міста.Руданьский був мабуть єдиний з давнїйших україньских письменників, котрий писав тілько рідною мовою. На докори вітця з тої причини так відповідає в листї до брата: »Заказують менї мою рідню мову. Заказує батько. Але в мене був прадїд і прапрадїд: вони менї не заказали. Не слухає батько моєї мови, за то мене і по смерти може послухають штирнайцять мільйонів моїх їдномовцїв… Батько може не любить своєї мови через те, що нею говорять у нас мужики. А нїби-то в Московщинї не говорять мужики по московській? Та і чим ми лучші від мужика? всї ми рівні і у Бога і у натури.«
Писати зачав під впливом Шевченковим, а теми для своїх поезій брав на перший час і з польских поетів. Польскі вірші та піснї він знав на память, але як прийшло єму часом те саме написати по польски, то робив помилки. Гісторики лїтератури і критики згідно уважають Руданьского за найбільший поетичний талант в україньскім письменстві XIX-ого віка обік Шевченка і висказують жаль, що через лихі обставини житя величезна частка того таланту розтратила ся і не доспіла. Найпопулярнїйшим став він через свої »Приказки«, се-б то короткі гумористичні анекдоти і оповіданя, взяті з уст україньского народа і переказані віршами з »незвичайною простотою, влучностію і ґрацією« (тілько-ж межи ними подибує ся декуди й віршована проза); ще висше треба ставити декотрі лїричні єго поезії, повні то любови до батьківщини, то розпучливого смутку, то також твердої непохитности і надїї. Найслабші суть єго гісторичні співи і декотрі з найперших оповідок.
Хотя за короткого свого житя і при своїм слабім здоровлю написав не так то мало, він не мав навіть того вдоволеня, щоби видїти свої поезії друкованими. Тілько петербурский місячник »Основа« помістив в 1861. роцї шість єго віршів, та ще появили ся дрібні уривки з »байок сьвітових«, а львівска часопись »Правда« подала в 1872. роцї переклад I-ої піснї Ілїяди, котрого однакож автор мабуть не бачив. Відтак кілька дальших пісень Ілїяди і деякі инші переклади друковали ся в дальших рочниках »Правди«, аж в р. 1880 вийшла (в Києві) перша збірка ориґінальних єго поезій, 28 віршів; потім надрукована була більша скількість віршів в львівській часописи »Зоря« з 1886., 1893. і 1894. років, а наконець вийшли твори єго в 7 томах у Львові в рр. 1895.—1903. Але і се виданє не обіймає ще всїх єго письм, і справедливо висказав ся др. Ом. Огоновский: »Пірвалось цїнне намисто і порозсипувались дорогі жемчуги: деякі найшлись сейчас і збереглись від загибели, инші ж покотились геть далеко, так то годї їх доси зібрати.« За то міг поет мати те вдоволенє, що декотрі єго поезії, навіть недруковані, вже за житя єго стали народними (Повій вітре, Ой з-за гори). Найбільше поезій ориґінальних написав в Петербурзї яко студент; пізнїйше займав ся більше перекладанєм, особливо Гомера.
Руданьский спершу називав вірші свої співомовками, се-б то мовою Співи (так перерусчив назву »Муза«) або взагалї співочою мовою. А своє з грецкої мови взяте імя Стефан зразу перерусчовав на Вінок. Мова в творах Руданьского єсть подільска, отже де-в-чім відмінна від мови инших україньских письменників та більше зближена до галицкої.