Твори (Дніпрова Чайка, 1919–1920)/1/Самоцвіти
| ◀ Дісонанси | Твори Кн. I Самоцвіти |
Дві крапельки ▶ |
|
Як хмара, як покрів гробовий, лежав над Вкраїною гніт стародавній.
У хмарі прочнулась і нишком росла громовина — копичилась грізная сила.
І ось — блискавиці заграли, ревнули громи, а вітри — гуррікани роздерли той покрів мертенний. Ще, жахом обвіяна, стогне земля, улита крівавим дощем, але вже гроза одгреміла і танучи плинуть в безладді розірвані хмари.
І ось — в предчутті свого сонця, освячена жертвами, окроплена кровію, слізьми обмита, воскресла заплакана Мати.
Врочисто вітайте воскреслу Владарку!
Будуйте будинок нового життя!
Бийте, ломіть без жалю і нагання усі старовинні здобутки неволі: тюрми, кайдани, глибоки льохи, високії мури, тісні закамарки старого життя!
У-щент, до підвалин руйнуйте!
Хай гине в руїнах все темне, лихе, все трухляве, гниле та мерзотне.
Та тільки, — руйнуючи, добре подбайте та з грузу коштовні оздоби уважно эбірайте.
Грубі ґраніти — в підвалини міцні, дерево, цеглу та мармур — у стіни, мід'ю та крицею добре скрепляйте будівлю, вікна виводьте високі-високі, а двері широкі щоб сонце проймало будівлю, щоб вхід туди вільний усякому був.
Не жалуйте праці, не жалуйте коштів, несіть подарунки та добре пильнуйте, щоб часом в руїні під навалом грузу не зникли коштовні оздоби колишні.
Шукайте, пильнуйте: срібло та злого і в смітті дзвенить, самоцвіти й крізь бруд зашекріють.
Знайшовши, обвіявши порох, несіть обережно і радо в новую будівлю: будуєм-бо ми не тільки фортецю, не тільки оселю гостинну — будуємо храм віковічний, храм величі, щастя й краси.
Пильнуймо-ж оздоб дорогих!
Шануймо свої самоцвіти!