Східний Світ/1927/1/Вірші
Коли на заклик твій не відкликається ніхто,
Іди один!
Коли з тобою теж не розмовля ніхто,
Ти розмовляй один!
Коли на трудному шляху тебе покинуть всі,
Іди один!
Коли погасне світло й вхід зачинено вночі,
Ти блискавки огнем сам серце запали,
І сам згори, згори один!
Благання і обряди, молитви, поклони
Облиш їх всі!
Чому стоїш в кутку, самітний в храмі,
Де двері всі зачинені?
І заховавшись в темряві, ти перед ким
В душі своїй схиляєшься таємно?
Відкрий же очі, в душу подивись:
Нема у цій будівлі бога,
Він там, де на полях рільник
Ретельно землю розгортає,
Де робітник камінні брили
При дорозі розбиває.
Він з ним вкупі в соняшную спеку і негоду,
Обидві руки в нього пилом узялися.
Як він, скидай свій одяг, сам іди курявим шляхом! Визволення? Де визволу шукати?
Сам будівник скував себе кайданами свого створіння
І в них закутий він усюди.
Вже годі молитов: покинь квіток гірлянди!
Нехай закурений, подертий одяг твій.
З'єднайся з ним в однім великім вчинку!
Нехай струмками піт струмиться!
Ось на ланах рижових промінь соняшний і тіні
В хованки граються.
В небі блакитному мов хвилі ллються,
Отари хмар ясних біліють.
На полі радісно бджілки меди збирають,
До світла прагнуть і злітають вгору.
Річки свій берег піскуватий миють,
Та шлях собі скрізь землю прокладають.
Ось на останку до будинку нашого сьогодні
Прийде брат додому.
Повітря розгортається і вгору підіймається.
Мов шумовиння стовп над водами знимається,
Так вітер подихом мов усміхається.
Ось комиші, як віна[1], забреніли
І розтинають хвилі.
Зроби мене твоєю віною і обійми мене!
Нехай від дотику перстів твоїх тонких
Всі струни мого серця геть пірвуться!
Зроби мене твоєю віною і обійми мене!
Рукою ніжною ти доторкнись мого життя:
Моя душа твоєму слуху пошепки повіда тайну
І споглядатиме твій образ в долі і недолі.
Коли ж її відкинеш, то й тоді вона
Лежатиме безмовно коло ніг твоїх.
Якій же спів незнаний досі до небес полине,
Що заспіва вона, радіючи край берегів одвічних,
Ніхто не зна!
Коли минає день, птахи вже не співають,
І вітер втомлений не порухнеться,
Ти пригорни мене тоді твоїм густим серпанком,
Як пригортаєш землю в темряві густій.
І занури мене в міцний, глибокий сон,
Як засипляєш землю.
І дай очам моїм заплющитись,
Як ти заплющуєш пелюстки лотосів найкращих.
А подорожнього, коли йому вже клунок спорожнів,
Подерлася, запорушилася одежа й він знемігсь на силах,
Оборони його тоді від сорому та злиднів!
Йому дихання понови, як квітку,
Живущим подихом нічної тиші.
В гаю моєї молодости заспівала пташка
„Прокиньсь, моє кохання, пробудися!
І очі від кохання втомлені розкрий!
Прокиньсь, моє кохання, пробудися!“
Повітря в темряві нічній
Пісень весняних сповнене хитається.
Моя ляклива! Затремти від чар того кохання
І слухай.
В гаю моєї молодости заспівала пташка
„Прокиньсь, моє кохання, пробудися!“
Прокиньсь з усею повнотою зорявої ночи.
При вітруванні леготів весняних,
При ароматі запашних квіток прокинься!
Прокиньсь, моє кохання, у моїх обіймах,
Гірляндою троянд сніжистих ніби вкрита,
Тремтіння серця ніжного мого послухай:
„Прокиньсь, моє кохання, пробудися“.
Ти мені знана, ти мені знана, чужинко!
Ти живеш ген на тім березі річки, чужинко!
Я бачив тебе в-осени, на світанку,
Я бачив тебе і весняної ночи,
Я забачив тебе теж і в серці своїм, о чужинко!
До неба просторів я дослухався,
Спів твій тоді я почув, я почув,
І життя тобі я віддав, о чужинко!
Наблукавшись по світі, сиджу я
Ось наостанці в країні новій.
Я гостем до тебе вертаюсь, чужинко!
На березі край світового океану
Зійшлися діти.
Над ними неосяжнеє склепіння неба нерухоме,
Блакитною водою піняться, танцюють хвилі,
На березі тремтить великий гомін:
Зійшлися діти.
Собі будівлі роблять із каміння,
Мушлями граються,
Із листу човники собі будують за забаву
Та граючись пускають їх в блакитную безодню,
Жартуючи руками хлюпають по хвилях.
Зійшлися діти.
Пірнати або плавати не вміють діти
І навіть закидать мереж вони не вміють.
Норець уміє добре діставати перли,
Купець возити крам свій кораблем.
А діти тільки камінці збирають,
Зібравши, потім знову розкидають,
Але мережі закидать вони не знають.
А океан все підіймається, сміється та шумує,
І посміхається прибій морській, мов сяє,
А хвилі дітям все виспівують пісень,
Що смерть віщують,
Як матері, що діток колисають.
З дітьми укупі море грається, жартує,
Але прибій морський їм усміх посилає.
На березі край світового океану
Зійшлися діти.
Лютує буря під склепінням неба
І гинуть кораблі в безодні моря,
І смерти вістуни усюди бродять.
А діти граються та граються.
На березі край світового океану
Зійшлися діти на велику зустріч.
- ↑ Віна (vina) індійський струновий музичний інструмент.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|