Суспільна будова/Засадничі форми людського гуртування

Суспільна будова
М. Шаповал
IV. Засадничі форми людського гуртування
Прага ; Ужгород: Український Соціолоґічний Інститут в Празі, 1936
IV. Засадничі форми людського гуртування.
 
1. Дійсні скупини та числові і фіктивні групи.

Людські осібняки, що мають однакову спільну поведінку, творять гурт або скупину. Найменший гурт людський — двоє людей або пара. Скупина є звязок між людьми. Коли люди нічим не звязані між собою, не виявляють акцій та впливів і не відповідають реакціями, то вони тоді не творять жадної скупини, а лише просте число одиниць. Щоб зрозуміти суспільне життя, нам треба навчитись одріжняти скупини дійсні (реальні) від не дійсних. Дійсна або реальна скупина — це сполучення людських одиниць, звязаних взаїмочинністю. Напр., партія, кооператив, просвітне чи спортове товариство, професійна спілка і т. д. Але коли ми читаємо в статистичних книжках про »групу« дітей не старших 1 року, то це лише просте число одиниць людей, які нічим між собою не звязані. Так само є, коли нам кажуть, що в Полтавщині є стільки-то калік, інвалідів, або блондинів чи чорних, або коли обраховують »групи« самогубців, хворих і тп. У нас не одріжняють чомусь поняття »групи« від »скупини« і кажуть, напр., »партійна група«, »політична група« замість скупина.

Буває ще й таке в розмовах, що люде говорять про такі ніби то скупини, як рай, анголи, арханголи, святі, чорти, мавки, русалки, домові, водяні, потерчата і тп., начеб то це гурти якихось істот, що разом живуть, щось разом роблять і тп. Ніхто їх не бачив ніколи і ніде, то розмови про їх є вигадки або фікції. Такі «скупини« є фіктивні.

Отже треба нам одріжняти:

а. скупини дійсні (або реальні), в яких є люде, що взаїмодіють;

б. групи числові, в яких є живі люде, але вони не взаїмодіють;

в. групи фіктивні, в яких нема ані дійсних істот, ані їх дій.

Науково мислити про суспільне життя можна лише при умові, коли ми мислимо про дійсні скупини людей, звязаних взаїмочинністю.

Коли, напр., соціялісти чи комуністи малюють перед нами будуче суспільство, якого ще не було і нема, то вони думають не завжде науково: чи вони бачили таке суспільство, якого ще нема? Не бачили. Отже, коли вони нам не доведуть науковими доказами свого твердження, то їх думання є наповнене фіктивними групами. Як і думання якогось проповідника, попа чи поета, що орудують фікціями.
 
2. Орґанізовані скупини і неорґанізовані гурти.

Погляньмо на сотню жовнірів, що муштруються на пляцу. Кожній осібняк рухається, як инші, в »порядку«. Ця людська скупина є орґанізована тому, що поведінка кожного осібняка припасована до поведінки всіх. Щоб таке припасування було в скупині можливе, то треба двох річей: а) щоб скупина була поділена на дві частини — керуючу і підлеглу і б) щоб обов'язки були розділені відповідно інтересам скупини.

Кажучи инакше: орґанізована скупина має керуючий осередок і розподіл обов'язків (функцій).

Коли жовніри підуть всі купатись в річку: купаються разом, кричать, бігають, словом — взаїмодіють, але нема жадного керуючого осередку, не розділені обов'язки, кожний робить, що хоче. Це вже буде маса, гурт (неорґанізована скупина). Отже одріжняємо гурти (неорґанізовані) і скупини (орґанізовані), а тому й єднання між людьми буде або просте, стихійне гуртування або орґанізоване скупчування.

Для неорґанізованих мас маємо ріжні назви: гурт, юрба, стовпище або просто маса. Для орґанізованих скупин є також чимало назв, які пізнаємо згодом.

 
3. Скупини одкриті, закриті і проміжні.

Коли говоримо про скупини, то мусимо одріжняти ще певний характер їх орґанізації: коли людина може легко, на своє бажання входити в склад скупини і по своїй волі з неї виходити, то ця скупина називається одкритою (напр. партія) і навпаки: всі скупини, в якій людина опиняється не по своїй волі і не може ніколи з неї вийти, називаються закритими (напр. раса, поголів'я, вік, каста), всі инші скупини є проміжні, напр. людина родиться мимо своєї волі в родині, мимо своєї волі стає членом держави, иноді й церкви, але може вийти з родини, з держави, з членів церкви і перейти в инші подібні скупини або й залишитися по-за родиною (самотником), по-за державою (еміґрантом), по-за церквою (безвірником). Проміжні скупини близче або до закритих, або до відкритих.

 
4. Скупини і гурти прості та складні.

Ще треба одріжняти скупини і гурти прості й складні. Тут грає ролю кількість (число) прикмет (цілей, інтересів, властивостей, ознак), якими означається скупина чи гурт. Приклади: в партії людей єднає одна мета — політична влада, в професійній спілці — одна професія, в церкві — одна віра, в земляцтві — походження з однієї місцевости, в державі — належність до однієї державної орґанізації і т. д. Отже всі скупини, в яких людей єднає лише одна якась ознака, називаються простими або однолінійними. Люде гуртуються чи скупчуються, загалом звязуються лише одним звязком, а скупину чи гурт якраз можна одріжнити по цій одній ознаці. Такі скупини і гурти є прості, але в дійсности, в практиці вони рідко бувають: частіше звязки бувають складні, цеб-то людей в'яжуть в одну скупину не один, але два чи більше звязкіз. Наприклад: Українська селянська спілка — це скупина з подвійним звязком: мовним (українська мова) і професійним (сельске господарство). Другий приклад: Союз жінок українок з вищою освітою — це потрійний звязок (українська мова+стать (поголів'я)+рівень освіти). Коли ж візьмемо таке товариство: Союз православних жінок-українок з вищою освітою, то це вже почетвірний звязок (стать (поголів'я)+мова+реліґія+освіта). Є скупини з п'ятьма і більше прикметами. Що більше цих прикмет, тим більша солідарність скупини і тим менше її число. Це зрозуміло: коли б ми взяли скупину поголівну — всіх жінок, то це величезна скупина, половина цілої людськости! Додавши назву »українки« (укр. мова) зразу обмежуємо скупину до якихось 20 міліонів; додавши назву »православних«, обмежуємо ще значно, до якихось 15 міліонів; додавши »з вищою освітою« обмежуємо до кількох тисяч, а додавши »в межах Польщі«, одержуємо ніщо инше, як невеличке товариство в Галичині, або на Волині.

Коли-б ми обчислили в якомусь місті скупини і гурти, прості і складні, то ми-б побачили, яку вони силу мають, яка культурність цього населення і чого воно варте з політичного боку. Учений політик завжде робить таке обчислювання, щоб зрозуміти, як треба повести політику.

Але про це пізніше, тепер же скажемо, що складні скупини і гурти по українському називаються верстви. Такі сполучення, як касти, національности і суспільні кляси є складні скупини або верстви. Ми це згодом перевіримо і побачимо, чим вони одріжняються.
 
5. Розшарування скупини.

Від верстов, яко складних скупин, рішучо треба одріжняти суспільні шари. У нас »верствами« на жаль називають якусь неясну масу людей, що швидче підходить під поняття суспільної кляси або професії. Як ми бачили, верствами науково називаються всі складні сполучення (або кумулятивні сполучення). Каста, нація і кляс — це є лише своєрідні верстви, окремі типи верстов, а не всі верстви.

Але візьмімо, наприклад, просту чи складну якусь скупину та погляньмо, як вона збудована. Наприклад, партія. Її будується так: на чолі партії стоять вищі керуючі орґани — центральний комітет, секретаріят, ріжні бюра, комісії (редакційна, контрольна, фінансова, культурно-просвітна і ин.). Це так званий керуючий шар. Під ним ріжні краєві, повітові, районні комітети з їх орґанами — це буде шар підлегло-керуючий; під ним шар підлеглий — рядове членство. Під ним ще один шар — прихильників. Ось так ми нарахували в партії аж 4 шари, а коли-б повели аналізу (розбір) далі, то відкрили б ще якісь прошарки.

Кожна орґанізована скупина (проста чи складна) в суспільстві розкладається сама в собі на шари, цеб-то частини, ніби положені одна над другою. Що низчий шар, то меншу свободу руху мають його члени.

Неорґанізовані гурти (маси, юрби, стовпища) шарів не мають, бо у їх нема керуючих осередків і розподілу обов'язків.

Часто в літературі роблять штучне означення верстов: візьмуть керуючі шари всіх важніших скупин і кажуть »керуюча верства«. В такому розумінні вживають поняття »верстви« теперішні українські публіцисти і політики, безбожно плутаючи що-разу поняття: то вони говорять про селянську верству, то селянський шар, то керуючу і підлеглу верству. Ось тому нам треба установить ясність: шар — то є частина однієї скупини, керуюча, підлегла чи проміжня частина тієї самої скупини. Тоді як верства є складна скупина взагалі, а суспільна кляса чи нація — це своєрідні типи складних скупин чи верстов.

 
6. Становище осібняка в гуртах і скупинах.

Пригадаймо гурт (юрбу, масу, стовпище). Він не орґанізований. Тут кожний осібняк сам керує собою, робить, що хоче, без пляну і порядку, і безпосередно здійснює ту мету, на яку дивиться весь гурт. При цім витрачається багато снаги і труду, але наслідки бувають нікчемні або й ніякі. Гурт чи юрбу легко розбити, зруйнувати, знищити, або вона й сама зникає, як лише охолоне те почуття, що зібрало юрбу. Осібняк в юрбі живе напружено, але сила марно вибухає в повітря.

Инакше становище осібняка в скупині. Скупина є орґанізована, а тому відношення осібняка до мети є таке: мету означають члени скупини, а шляхи і засоби — керуючий осередок, При виконанні завдань член скупини підпорядковується проводові, виконує не всю, але якусь лише частину праці, тому практичний його власний досвід менший, ніж досвід всієї скупини. Чергова зміна керуючого осередку поширює досвід скупини. Розбити чи зруйнувати скупину не так легко, як юрбу, иноді скупини тримаються незвичайно довго. Скупина орґанізована на засаді рівности. Це є демократія. З погляду інтересів осібняка скупина є найліпшою формою його виховання. Характерною рисою демократії є залежність членів скупини від керуючого шару, котрий в свою чергу залежить від волі скупини, яка установлює мету.

Цілком инший характер мають такі суспільні орґанізації, в яких обмін місцями між членами керуючого і підлеглого шару до крайности утруднений або й просто неможливий.

В науці їм дано назву примусові колективи. Напр. держава, церква, військо. В цих колективах осібняк зовсім не приймає участи в означуванні мети колективу ані шляхів і засобів її досягнення. Мету означує сам керуючий шар і приневолює мнимих членів колектива здійснювати її по планах керовників, Осібняк в цих колективах є не член, а підданий. Досвід колективу купчиться в керуючому шарі, тому завжде утворюється ріжниця в свідомости учасників такого колективу.

»Членом« держави, церкви, війська осібняк стає в подавляючій більшости випадків не по своїй волі. Державну, церковну, військову мету і шляхи до неї означують не »піддані«, а керовники. Такі колективи живуть в режимі диктатури керуючого шару.

Порівняймо: в юрбі і мету і засоби означує осібняк, він її здійснює і має повний досвід;

в скупині — мету означує спільно керуючий і підлеглий шар, а шляхи і засоби — керуючий шар; досвід члена менший, ніж досвід цілої скупини, але це покривається обміном досвіду;

в примусовому колективі і мету і шляхи до неі означує лише керуючий шар, а тому фатально виникає ріжниця досвіду і утворення ріжних культурних типів.

Коли в юрбі повне панування осібняка над метою і засобами, тоді орґанізація є неможлива, а тому солідарність і звязок між членами юрби дуже слабий і короткочасовий.

Примусовий колектив є протилежністю юрби: тут є панування чужої мети і засобів над підлеглими членами колективу, які самі обертаються в знаряддя, в засіб в руках керуючого шару, які просто позбавляються змоги ставити собі якусь мету.

З погляду добра для особи людської ці обидві форми (стихійного гуртування і поневолення особи) є несприятливі для особи: в першій нема планомірного суспільного виховання особи, а в другій є калічення психики осібняка, який підготовлюється, як однобічна істота, з пониженою здібністю до життя.

Для добра особи є найбільш сприятлива третя форма — демократична скупина, в якій усовуються хиби обох инших і на перше місце ставляться інтереси найбільшого добра всіх членів скупини разом і кожного зокрема.


Яку вагу в науці і житті мають вищепредставлені засадничі форми гуртування і скупчування людей? Вага це велика: коли науково пізнати ці форми, то вони дають нам можливість зробити розбір (аналізу) суспільного життя, пізнати складність людських відносин, а коли ми це пізнаємо, то зможемо свідомо керувати суспільством. Все, що людина пізнає — вона опановує і стає активною. Незнання-ж людину параліжує, віддає до роспорядимости инших. Треба добре зрозуміти засадничі форми гуртування і скупчування людей, щоб розуміти, що́ навколо нас робиться.

Те, про що тепер пишемо, українській науці і літературі поки-що невідоме. Це є показником, як низько стоїть свідомість тих людей у нас, що силкуються пропхатись до »проводу« і називають себе інтеліґентами.

Пізнавши засадничі форми гуртування і скупчування людей, підемо далі і пильніше приглянемося до простих і складних скупин, а нарешті до їх вищих сполучень.