Суржик для інтеліґенції/Чи має право українець бачити недоліки?

 
ЧИ МАЄ ПРАВО УКРАЇНЕЦЬ БАЧИТИ НЕДОЛІКИ?

Окремі злосливі, але нерозумні ро́сийські шовіністи можуть впасти у спокусу показати пальцем на попередні відступи цієї праці, як на доказ „недостатности" української мови. Иньші-ж, знов, українські „інтеліґенти", котрим тільки здається, що вони є патріотами, можуть пробувати кривитися при першій-ліпшій згадці про внутрішні труднощі нашої мови. До чогось такого я ставлюсь зовсім спокійно. Кожна мова має як переваги, так і вузькі місця. А тим паче немає підстав роздимати проблему, якщо її коріння лежить не в природі мови, а швидше у лінивстві „майстрів слова". Я всього-лиш поділився з Читачем деякими труднощами, на які наштовхнувся, і спробував описати деякі проблеми так, як вони мені виглядають. Чи надумані ці питання, і наскільки вони серйозні - нехай скажуть спеціялісти. Але вже зараз хочу наголосити, що для націоналіста, як я розумію це слово, недоліки громадського життя, слабші риси національного характеру, вужчі місця рідної культури чи мови - не можуть бути предметом жалю, зневіри, розчарування, розпачу… Навпаки - це є нагода попрацювати для рідної раси, поправити, розвинути, вдосконалити її образ, і тим оправдати своє особисте існування.

Поширеною є і така думка, що людина знаходить сенс існування в продовженні роду. То це вірно тільки наполовину. Саме́ оце „продовження роду" насправді відбувається лиш до такої міри, наскільки Твої нащадки унаслідують, зберігають і розвивають етнічний тип. Лиш остільки, оскільки вони здатні відшукати у своєму серці та свідомо зберегти ту сокровенну цінність, до якої Поет із глибини душі звертався вічними словами: „Великий Боже України". Все иньше - тлінний прах. Хто вказує на болячки нації та суспільства, їх конструктивно аналізуючи, хто пробує зарадити - вже полишає слід. Той, хто лиш вміє нарікати на долю, що призначила йому народитися не в Австрії, не в Польщі чи Америці, а в Україні - не є патріотом, а тільки егоїстичним дармоїдом, що прийшов у цей світ, аби напаскудити та щезнути, полишивши по собі купки смердючих екскрементів.

Порівнювати рідне з чужим є корисно, щоб його ліпше упізнати і розвивати. Порівнювати-ж на предмет „що краще" є безумовним безглуздям з двох причин. Перша причина: все те, що дожило до нашого дня, є досконалим у своїй расовій неповторності - інакше його-б не було. Причина друга, ще важливіша: Господь вибрав Тебе, щоб Ти, разом з одноплемінниками, виконував почесну роль лицаря своєї раси. Иньші виконують подібні ролі для иньших народів, але тобі Господь призначив цю. Гордість, довіра, відповідальність, нарешті - страх перед Богом утратити честь при несповненні обов'язку раси - ось ця призначена для Тебе роль. Важкий, але дорогоцінний камінь упертости в твоєму серці - раціо твого життя. Не підлягає сумніву, що Господь обрав український нарід для того, аби моє Я, прийшовши у цей світ в лоні саме цього народу, впізнало Правду саме його, українського народу, внутрішнім зором; саме його, українського етносу, логікою Слова. Так само Господь обрав і мій на́рід для того, щоби моє сумління впізнало Справедливість в єстві саме цього народу, а не якогось иньшого. Але Він обрав, Читачу, і Тебе - щоб я зміг зазирнути до Твоїх очей та упізнати в їх глибині Істину. Яку не виразити иньшим Словом, як тільки звуками Успадкованої Мови. Істину українську, бо иньшої не є. Мені розповідали, що другі́ народи понаписували у своїх книжках, начеб-то їхній Бог до них звертався з чубка гори. Шаную їхню у це віру. Але мало воно мене обходить. Все, чого мені досить, аби збагнути підставу життя, - це відчути, що Господь звертається до МОГО народу з глибини МОЄЇ душі, і - з глибини Твого сумління, мій український друже. І що ці струмені Господнього єлею, витікаючи з глибини наших душ, вливаються до всесвіту української безмежности, розчиняються в лоні раси, живлять і будують її. Що в Українцю бачиш Брата. Цього знати доси́ть.

Але для того, щоб усвідомити Істину, упізнану з глибини очей Брата, я мушу вдягнути її у Слово. І слово це має бути рідним. Ти здатен відчути Істину тільки в знайомій музиці звучання рідного слова. І Ти здатен усвідомити Істину, тільки одягнувши її у логіку рідного слова. Так замислив Творець, і змінити цього не дано.