Суржик для інтеліґенції/Солод лінґвістичної американізації
| ◀ Як-би можна пробувать борсатись | Суржик для інтеліґенції Солод лінґвістичної американізації |
Комунізм в етері і у звичаях ▶ |
|
Явище інтернаціоналізації мови вимагає докладнішого дослідження. Тут є кілька причин. Хвора на відступництво совкова „інтеліґенція" нині цурається навіть звичних українських чи загально-слов'янських еквівалентів, які до цього часу традиційно заступали скапарену Німцями, Французами, Англійцями, а особливо - американськими Інтерами греку чи латинь. Ця псевдо-латинь сьогодні возведена до ранґу божественної літургії, вартої всілякого поширення, наслідування і запровадження до вжитку з метою „окультурення" та „осучаснення" затурканого Українця. Пропаґуються оці інтеро-американізми нинішніми „національно-европезуючими" академіками, тими самими, які іще учора не володіли (бо не було меркантильної потреби) жодною чужою мовою з числа так нині популярних та любих „европейських". Чим більш „патріотична" вища школа, тим менше українських назв у її структурах. Повідкривалися факультети, коледжі, ліцеї, курси менеджменту замість народного господарства, просто господарки, або звичайної школи управління виробництвом. Інститути маркетінґу замість збуту, плянування і постачання; public relations замість громадських зв'язків (це в Інституті культури!). Діти вчаться на менеджерів, замість на управителів, і т. д.
ЖАЛЮГІДНА ПИХА ДЕРЖАВНОГО АНАЛЬФАБЕТА
Непереборне бажання надати ваги власній роздутій, але порожній „значимості" виливається в таку комедію, коли, скажімо, „художник" не дозволяє називати себе по-українськи - малярем[29], коли науково-популярний журнал „Світ науки" морочить читачеві голову резистентністю до антибіотиків (замість відпірности на трутку). Українське радіо надає час в етері для реклами лікарства проти артеріяльної гіпертензії (підвищення тиску), хоча заламання здоров'я при нападі тиску все-ще по-старому називає гіпертонічним кризом, змушуючи, однак, читача здивовано задуматись, а відколи це іменник криза змінив свій рід на кацапський лад (кризис) Вода „Оболонь" поширює про себе чутки, наче-б то вона є наділена радіопротекторними властивостями. За сам факт підміни українського терміну променево-захисні латинським - я-б цеї води не пив. Навіть, якби вона дійсно була чудодійною. Просто бояв би-м ся, що силою гріха потурання Інтернаціональній Загладі всього українського, зруйную таїну лічничої дії. До цього мож іще додати багато так-же модних, як і пустих прикметників на зразок епатажний (пікантний, задиркуватий, ошелешуючий, приголомшливий, ошибаючий, запаморочливий, спантеличуючий, ошепульливий, шемінливий), поширених нині серед паразитної інтербогеми - „Сказки для взрослых", ТБ; гурт „Вакуум", радіо „Ера", 15го листопада 2000го року. Високі політики і, разом з тим, лінґвістичні лінюхи повторюють, один одного мавпуючи, иньший, ще більш ідіотичний, зате модний „термін" -„знаковість" (гляди ще сторінку 209). Нездорове прагнення бутафорної „значимости" характерне і для власне офіціозу самої „Держави-Неньки" - того, що заправляє глобально-„національними" державними заходами на зразок всеукраїнської забави у Джек Пот. Цей Пот (jackpot), який викликає в мене непереборні уринально-фекальні асоціяції з моїм другом дитинства ноцником (нічним горнцем, або-ж chamber-pot по-„европейському"), виявляється, наділений гідністю головного виграшу національної (!) лотереї, яка, коли вже бути послідовним, мала-би називатись по-жіночому: Jessie Potка, що не піддається перекладу в рамках цензури. Розігрується цей «grand pris» (куш, по-нашому), як і личить Поту, не у барабані, а в лототроні…
ДЕБІЛІЗАЦІЯ
Особливу огиду викликають подібного типу англомовні інтелектуальні „збагачення" (часто перекручені) в людини, котра у середній школі не прогулювала занять з іноземної мови. Скажімо, молодих „інтелектуалів" зазивають відвідати шоу (за́від, забаву, виставу), під час якої є можливість задурманитися різноманітними римейками (переробками) старих шляґерів та зануритися у світ рок-стилю (пардон, в екзистенцію) на території данс (себто, у країні танцю). Там чоловік ґарантовано забалдіє від кліпів (жодного зв'язку зі словом кліпати, швидше - утяти, витяти, викроїти; можна-би сказати кавалки, мережки), які зайняли перші місця в чарті (так зветься карта, листок, діяґрама переможців). Ви зможете вибрати улюбленого Ді-Джея (це так зветься крутило від музики), який запропонує вашій підпитій увазі свій мікс (колись говорили калейдоскоп; не розумію, чому в наш дурнуватий час не кажуть blend - це теж є „мішанка"). Щойно перерахованої лінґвістичної облуди я навчився з газети „Високий замок", з відчиту про велике патріотичне свято „День П'є…монту", ще у 1999му році. З певністю, таке саме задоволення можна було почерпнути і в 2000му році - навіть після кумедних потуг міської Ради в напрямі „чистомовности". Далі. Для підтримання сил, під час гульбищ вам пропонують гам-гам…бурґери, чіз-бургери (канапки зі сиром) і гарячі гавкаючі ковбаски (доґи). Наймолодші дітлахи смакують екзотичне Happy meal (щасні, втішні поживи) від Macdonald, не здогадуючись, що під іноземною вивіскою ховається той-же Москаль, в кращому разі - його український лакей, але зовсім не екзотичний американський way-of-life. Старші віком та розвинутіші інтелектуально міщани проводять вечори перед домашнім позиралом при розмові „з Ольгою", розмові, яка чомусь зветься talk-show. У цьому місці шановний Читач мав-би вже остаточно дійти висновку (якого добродії від засобів масової інформації „душею" осягнули ще на зорі „незалежности"), - що „материнсько-солов'їна" ніяк не надається до середовища сучасно-ринкової наркотично-еротичної цивілізованої екзистенції: ні до справ гастрономічних, ні до музично-розривкових.
Нинішне захаращення української (як і ро́сийської) мови інтер-американізмами має довгу передісторію. Спочатку відбулася повна руйнація совєцької системи середньої освіти, котра була започаткована ще задовго до „зоряних воєн" президента Рейґана, воєн, які поставили хрест на історії совєто-американських науково-технічних перегонів. Це руйнування освіти переводилося під гаслом „реформи" навчальних програм середньої школи, реформи, яка була начебто покликана переінакшити в ліпший бік методику підготовки учнів і різко поглибити їх знання з точних і природничих наук. У висліді, совєтська школа, почавши десь від 70х років, випускала зі своїх стін переважно бовдурів (те саме робить школа американська, але дев'ятий вал кримінальної кацапізації туди іще не накотився - для них Інтер підготував пастку латинізації шляхом напливу бездомних метисів з країн Центральної Америки). Пересічний вступник до українського вищого закладу відтоді зачав плутати навіть назви і начертання букв латинського алфавіту у тій чужій мові, яку він „вивчав" у середній школі (наприклад, плутає літеру "g" з літерою "q"), грецького алфавіту не знає зовсім, а вже про якусь-там ерудицію не варто й питати. Наприклад, мало хто нині зауважить, що така назва реклямованого продукту, як „Джусік", є найзвичайнісінькою етимологічною кривощепою, розрахованою виключно на споживача-недоумка, якому ніколи в світі не спаде на думку перекласти це „масло масляне" нормальною мовою (juice = сік, джусік = сік у квадраті).
Отаким чином очистивши мізки суспільства від найдрібніших залишків традиційних знань, від спадку і виховання, держава підготувала стерильно чистий людський інтелектуальний матеріял, tabula rasa, для нинішнього вписування до нього ніби-то „нових" понять. Процес серйозний і вартий соціологічного дослідження. У нашій поверховій розвідці, присвяченій зовсі́м обмеженій темі формально-лінґвістичного партацтва, наведемо лише декілька зовсім буденних прикладів. Ці приклади поділяються на дві катеґорії.Перша катеґорія стосується офіційно узаконеного впровадження „нової термінології" до побуту пересічного „громадянина".
Друга катеґорія стосується приватно-інтимної закоханости молодого покоління ініціятивних шахраїв у ті іноземні словечка, яким тваринний інтелект не знаходить заміни.
До першої катеґорії належать наступні приклади. Національне радіо дня 26го квітня 2000го року розповідає про волонтерів, які ще донедавна звалися простим слов'янським словом доброволець, або-ж помічник. Слово це чути звідусіль. Пошесть, та й годі. Дійшло до того, що волонтери впорядковують могили ро́сийських солдат в Україні (7е травня 2001го року, висилання „Репортер" на „Новому каналі"). Я-ж до нинішнього дня був переконаний, що волонтери складали кращу частину французького війська, котре йшло воювати Москаля у 1912му році…
Виступає в етері „національного" радіо певний єґомосць і закликає утворювати спілки юзерів (користувачів); програма „Споживач", яка мала-би захищати рідне, пропаґує „конс'юмерський інтернаціонал" (25го липня 2001го року); якась соціопсихологічна проґрама бідкається з приводу поширення серед молоді суїсідальних (suicide) нахилів (до цього часу воно звалось самогубством). Наступного дня, 27го квітня, те-ж радіо у якомусь виховному (!) висиланні розповідає, що кожного 13го тінейджера вдома кривдять - Совєти вчили мовити „підлітка", і мали велику рацію. У „Новинах Львівщини" 17го жовтня 2000го року я з жахом довідався, що безпритульних дітей готові розподілити між фостерними сім'ями. На щастя, у мене, на відміну від більшости нещасних слухачів, - вільний доступ до певних тлумачних словників, з яких я довідався, що „патріотична" Львівщина так нині називає сім'ї, у яких знаходять притулок, опіку, ласку і виховання безпритульні діти. А що, за бабці Австрії на „Львівщині" не існувало слова для означення названих батьків і адаптованих дітей (приймаків)? Існує кумедна розбіжність між такими неробами-„інтелектуалами" відносно „правильної" вимови першої літери новотвору гендерний. Кумедія полягає в етимології цього терміну: англ. джендер, фр. жандр, жанр, лат. ґенер, ґенус, гр. генос. Звідки наші науковці добули гендер, чи ґендер - залишається іх інтимною таїною. Що західна цивілізація наближається до історичної миті еякуляції суспільної шизофренії - стає очевидним. Наситившись телятиною, бананами і природніми способами злягання, Американець кинувся поширювати у світі звироднілі експерименти, до яких не вмилися давні збочення зруйнованого розбещеністю старого Риму. Тому українській мові важко найти слова для опису спроваджених із Заходу клопотів. Традиція, яка учить, що жінці личить годувати свою дитину груддю, а чоловік цього не утне, - ця традиція нині називається сексизм і уважається послідньою лайкою (половий, статевий расизм). Традиційний поділ суспільства, з точки зору репродуктивної функції, на дві статі уважається кримінальним злочином. Услід за винахідливим Заходом, в Україні аґресивно насаджується теорія багатостатевости. Маємо тепер статі жіночу, чоловічу (ці різко зменшуються в кількості особин), ніяку, двояку, багатояку і дитячу (дитяча порноґрафія). Тому, коли жінка товче свого чоловіка макогоном помежи плечі, - воно не може називатись родинним, родовим чи сімейним насильством, а тільки джендерним („гендерним"), бо той чоловік, швидше за все, - бісексуал. Трудно. Повернімося, однак, до лінґвістики.
Зовсім „інтеліґентне" і дуже галицьке Львівське радіо при першій-ліпшій нагоді залюбки хизується глибиною власної аґрарно-дояркової ерудиції (лише на прикладі одного-єдиного виступу певної пані Оксани Порайко 11го листопада 2000го року): реалізувати задумку (це банально змавпований русизм, ми кажемо задум); бізнесова (ділова) ідея; майстер клас (вибірковий вишкіл); бізнес-клас (діловий вишкіл); волонтери (помічники, добровольці)
Висилання з бездарно змавпованою назвою „Сільський час" (гляди сторінку 41) договорилося до того, що наших напівписьменних сільських мешканців лякає „тренінґовими програмами для селян" замість звичних навчань (12го листопада 2000го року).
Це є правда, що із „перестройкою" Україну залила хвиля інформації про західні досягнення в області соціяльних наук, права, економіки, еротики, наркомано-логії, бандито-, хуліґано-, педерасто-логії… Скажіть мені, чи Українці вже здебіліли до потрібного рівня, аби засвоювати західні науки, наче мавпи і папуги - без найменшого розуміння повторюючи смачні для декого нові слівця? А може, пора без зайвих сентиментів просто перекласти куці залишки української мови на „общепонятный"… английский - та й заощадити собі труда взагалі розмовляти українською мовою. Принаймні в місті. Принаймні серед „інтеліґенції". Чеською дорогою - взад! Перед війною (Першою Світовою, бо так звана „друга" була всього-лиш продовженням першої) в Празі тільки 40 родин вдома розмовляли чеською мовою. Нумо до роботи! Пройдемо чеським шляхом назадгузь! Так ще ніхто не ходив - покажемо світові козацький хист! Як співає одна стрілецька пісня: „наступаєм до заду."
Шановані мною пани Погребинський, Кривенко, як і численні радники Президента, не можуть собі дозволити аж так низько впасти, щоби вимовити якесь українське слово замість терміну „консалтінґ" (16го квітня 1999го року). Що за магія в тім слові? Аби пересічний слухач перейнявся особливим трепетом і повагою до особи виступаючих? А може, для того, щоби підкреслити, що все багатство української мови (десять синонімів) - то є ніц перед осяйною величчю одного панського слова? Ось цих десять синонімів: порадництво, ра́діння, (сл. Грінченка), раїння, дорадець, порадник, (по)райний, ра́дний, дорадчий, порадний, порадчий. Пан Кривенко, окрім цього, якось забувся, як звучить "public relations" людською мовою. Прокляті большевики змушували нас говорити „громадські зв'язки" - яке щастя, що большевизм впав!
Анатолій Єременко у „сніданку з 1+1" 26го квітня 2004го року пописується знанням англійської мови: „не впливає на контент (вміст) часопису - то чому, в такому разі, не журналу (journal)? Чи це струйовість у нас така? Про мейн стрім (головне русло) сучасних досліджень в науці психології говорив др. Фільц на п'ятому каналі телебачення десь під весну 2004го року. Щось недобре з головою в декотрих нинішніх „інтелектуалів"…
Креатура одного галицького улюбленця і героя-пасічника при вулиці Степана Бандери, число 32А, називається „Західно-Українські Венчурні (себто авантюрно-спекулятивні) Партнери" - "Venture Partners". Я розумію, що у них там в „економиксі" (ще один ідіотичний термін, освячений, на жаль, діяспорним перекладачем: economy в англійській мові значить як заощадження, економію грошей та засобів, так і науку економію, тоді economics мало-би означати економіку, та й годі) - розумію, що у них існує своя змавпована термінологія. Як і у математиці, наприклад. З тією різницею, що математики не малюють на мурах будинків такої публі́ки (встиду), як, наприклад, „гола синґулярність". А ці малюють… І не відмовили-б ся від медалі за „просвітництво" народу, напевне.Псевдо-наукові оголошення через радіомережу привчають на́рід до нового латинського слова: есенціяльний препарат „Береш плюс". Великодушно диктор пояснює, що воно має значити „суттєвий". Я додав-би: необхідний, невід'ємний, цінний, важливий, - але навіщо звичайним людям, простому народові забивати голову іноземним словом, яке і вимовити важко? Ро́сія завертає назад українські ліки, до яких немає наліпок на ро́сийській мові. Тому галицькі „патріоти" друкують ро́сийськомовну документацію, наліпки та приписи до вжитку (двомовні їм друкувати ліньки) - та й продають, як до Ро́сії, так і в Україні. Пояснюють свою лінь економічною скрутою, самі захаращують львівські хідники лімузинами на постої, а нам радять чекати на ліпші часи аж сорок років. Бідака Іван Франко спалив-би свого Мойсея, якби міг передбачити особливості пропаґандистської сили своєї поеми в устах п'ємонтських брехунів. Зрештою, четверту частину „сроку" (10ть років) ми вже відбули, - і так виглядає, що без скутку. В Україні, як і в Ро́сії, теж діють якісьтам правила щодо мови товарних наліпок та ужиткових інструкцій, але, як видно, правила ці не поширюються на „второй родной язык"… Ну добре, галицькі москвофіли ніколи не уважали „русский язык" за чужий. Але-ж від Мадярів можна вимагати, щоби вони писали „необхідний" замість „есцецни…" - тьху!
Повернімось, однак, до самовідданого просвітництва через національну радіомережу. Якийсь-там змагун („спортсмен") вийшов до кола („турніру") серії masters - колись ми вчились вимовляти „майстер", нині перевчаємось на „мастерс". У висиланні про Шарля Азнавура диктор не в стані відважитись назвати того одним з прийнятих в Україні імен: співець, бард, співа́ка, куплетист, пісняр, французький кобзар, перебендя, зрештою. Ні! Напівписьменна господиня пересічного домашнього вогнища мусить навчитися вимовляти «chansonnier»! Треба дякувати, що нас іще не переучують співака називати «chanteur». Переконаний, що нинішній молоді сподобається моя крута ідея: замість по-старому говорити „виконуємо пісні" будемо від нині казати „шантуєм синґи" (Украинец кацапських кровей вимовлятиме „сінґі"). Цей приклад повинен переконати Читача в тім, що висловлена мною вище пропозиція перекласти рештки українського слова на міжна́родню мову, почати всюди нею розмовляти і забути усі проблеми - зовсім не є неймовірно-ідіотичною для цього суспільства. Чом-би нам не пересісти в трами, кари, вдома не витягати харчі з фрезерів, менажити в румі, дорміти в беді, манжати чіпси, поми та чикени, нуріркати свою бейбі милком? Читач може продовжити. Всі уже давно забули, що радіо можна слухати на хвилях довгих (низькі частоти) і хвилях коротких (високі частоти). А з другого боку, рідко який йолоп у навушниках зможе Вам пояснити, що́ то є AM і FM. Зате місцеві молодіжні радіостанції повторюють, як папуги: ФМ, ФМ, ФМ… (амплітудна і частотна модуляція, по нашому - обшир надкоротких хвиль, частотного тінювання).
Ось так підбираємось до другої катеґорії психолінґвістичних звихів, характерних для з'ідіотілого суспільства. Саме: первісна інфантильність[30], - яка є властива свіжовилупленим інтелектуальним зеленопупенкам медійно-компутерного світу, - породжує всепоглинаючу зарозумілість, безконечну у своїх пустих глибинах. Наснагою служить однобоке захоплення блискітками відходів західної медійної цивілізації. („Медія" дуже влучно означає охоплююче життєве середовище, з якого не вибратись, без якого не жити, і яке не дозволяє незалежно мислити). В самій цивілізації є багато хорошого. Погане ось що: коли у Франції лексика, що стосується модерного мистецтва, музики, співів, літературних жанрів, поліґрафії, - все „попсове", „ро́кове", „струйне", все, що є „прикольного" та молодіжного, включно з цілісінькою мережею „Інтернету" - все є французьке, в Німеччині - німецьке, то в Україні… московське (в кращому (?) разі - американське)! І дуже часто пахне зовсім не ерудицією, а швидше безпідставною претензійністю інтелектуального дикуна на зорі безштанного дитинства.
Ось. Часопис „Поступ" 3го - 4го червня 2000го року поміщає „Фентезі" від Майкла. Я розумію, що fantasy - то є такий-собі літературний, в ширшому розумінні - митецький „штиль" для вар'ятів, який характеризується, зокрема, ексцентричністю та дивакуватою імпровізацією. Ще є fiction, яку поки-що по-старому продовжують називати усім зрозумілими словами „художня література". Як на мій смак, то Майкл нічого не втратив-би, якби назвавсь Михасем, Михаськом, Міськом, а своє творіння обізвав одним з давно відомих слів: марево, марення, фантасмагорія, фанаберія, феєрія, чудасія, фата морґана, дивина, диво, дивовижа, кумедія, химера. У висиланні „Живий звук" „Новий канал" святкував свою річницю 15го березня 2001го року. Тарас Чубай був гостем, а заводіякою був якийсь Кацап. Цей заводіяка через кожних три речення випльовував слово чат. Чому дружня невимушена розмова в Інтернеті не може називатись балачкою (англ. chat)? Ну і сам Тарас впав у блуд: „дякую всім, хто нас дивиться (оглядає) - про цю помилку докладніше розповідалося на сторінці 131й. Показати все багатство звиродніло-новомодної молодіжно-естрадної лексики неможливо в об'ємі однієї книжки. Фактично, української мови вже не існує в цій області. І, звичайно, впроваджується такий „стиль" українськими патріотами. Хочу звернутись до радіо „Ініціятива" з двома запитаннями: 1. Чим назва лузер (loser) в „музичних перегонах" є влучнішою від назви невдаха? 2. Чому не можна було, в інтересах української мови, поширити добре старе значення терміну народні або народницькі мотиви для означення „фолькових мотивів"? (15го листопада 2001го року). Folk означає народний. Поляки кажуть ludowy. Молоді Українці „крутіші", чи просто хворі на клептоманію?
Багато виграв-би (знову-ж, в моєму приватному досить скромному розумінні) і журнал „ПіК" (червень 2000го року, спец. випуск) замінивши у тексті вивідки з Маркіяном Іващишином жарґонне "slogan" рідним і простим українським словом „гасло"; замінивши далеке від милозвучности і чуже для нашого вуха „дистрибютор" таким-же довгим, але збудованим згідно з правилами РІДНОЇ мови, словом „розповсюджувач", а також вибравши замість короткого, але бридкого терміну „ді-джей" одну з цікавських РІДНИХ назв: крутько (сл. Грінченка), вертько, вертило, вертун, гарцюк, музи́ка, свірко, свіргун, грач (сл. Грінченка), грайняк, грайко́… До речі, якби люди, які впроваджують до України всілякі (часом і незлі) сучасні спокуси, хоч на пів-мізинця думали про НАЦІЮ (пуста надія!), то вони мали-б шанс від самого початку назвати й таку вже вкорінену забаву, якою є дискотека, не менш „крутим" РІДНИМ словом: грімотня, грище, крутня́, крутілка, крутіж, крутило, крутливиця, крутливець, бавка… Цікаво, що мої однолітки не соромились вчащати на просто танці („скачки") до клітки. І було їм люкс!
Питання, хто здурів першим - держава, молодь, „истеблішмент", тобто негідники, які керують ЦИМ суспільством, саме суспільство, чи тільки недовчена молодь, - таке питання колись комусь послужить для наукових розвідок на премію Нобля. Складність цього питання сьогодні можна одразу збагнути при першій-же спробі дослідити, хто перший в Україні естрадну забаву, яка полягає в підвиванні під музику на очах в України, назвав прикметником середнього роду „караоке". Ця „караока" пропонує себе, де лиш не лінь: у кав'ярні, на майдані, на дискотеці, при барі… мало не в туалеті. У Львові - разом з якось Віолєтою (голубою, себто). По львівських вулицях спацерують живі афіші, що закликають відвідати „караоке шоу". Добре, що не клаповухе і зизооке. У Японців дещо иньша мелодика їхньої мови. Підозріваю, що для японського вуха "kara okesutora" звучить приблизно, як наше „пустограй". Одним словом, - супровід, „інструменталка", мелодія, акомпанемент, чиста гра, порожня музика (без лібретто). Щось на зразок „розфарбуй сам" тільки не для малюків, а для дорослих вар'ятів; таке-собі „підтягни сам", але не перед нянькою в дурдомі, чи медсестрою, а перед цілою Україною. Не слід бідкатись, що у нас іще не виросли професійні бавуни („затєйнікі") для тупого народу. Ті, що є, прекрасно дають собі раду. Єдине, чого бракує - закону, який забороняв-би лаятись чужими мовами перед широкою авдиторією.
Взагалі, сучасне „музикознавство" - то є ціла нова область, де українська мова категорично незастосовна: хіба можна собі уявити, що шануючий себе коментатор сучасної естрадної музики низійде до рівня колгоспносолов'їної, та пояснить віддаленим у сільській глухомані слухачам такого-собі висилання „Обрії" (25го лютого 2000го р.) - що́ це є за такий звір „мейн стрім" (main stream, основний напрям, звідти - „струя") у популярному жанрі, і як виглядають елементи дансовости (танцювального стилю) у попсовому репертуарі, складеному зі самих хі(и)тів (чубків, вершків - УТ2, „Моя справа"). Або таке: „під час саундчеку на співака зі стелі впала велика блискуча куля". Чи багато, як старших, так і зовсім молодих, слухачів зможуть перекласти sound check як контроль звучання або репетиція запису? Чи, може, простим людям зі середньою освітою не варто забагато знати і розуміти - нехай круті специ від европеїзації самі та по-своєму пишуть історію української культури…
Не краща ситуація з иньшими модними „мистецтвами". Оминемо питання, чому так легко в омріяній Eвропі всяке бридке починання завойовує узаконений статус „попсу". Скажімо, псування стін в туалетах не перестане бути звичайною дряпнею, навіть якщо його і оголосити „мистецтвом" graffiti - так само, як і розприскування фарби по мурах будинків. Але українські майстри шкрябанини додають бруду ще і до лексики: виявляється, існують в мистецтві graffiti різні школи та стилі, саме: Old Style і New Style, New School (радіорозвідка „З тими, кому за двадцять" 20го березня 2000го року). Мені не відомі медикопсихіятричні терміни, якими можна-би окреслити ментальний стан людини, котра, замість сказати „старий стиль" вимовляє українською мовою „олд стайл", або тренд замість керунок чи напрям в моді (радіо, 13го жовтня 2001го ) року. Але окреслення подібної хвороби мало-б існувати, бо вона поширюється епідеміє-подібно.
Діма Табачник учить публіку вимовляти нові дуже „інтеліґентні" слова: „іміджмейкери і райтери", далі ласкаво додаючи: „ті, що пишуть виступи". Чому-ж не висловитись прямо полюдськи: „пископрави та лжеписаки". Чи кожна домогосподиня має обов'язок буть аж так освіченою, аби зауважити ріжницю між райтаром (rajtar - спольщена вимова німецького Reiter - вершник, кінний солдат польського війська зразка 1648го року) і райтером (англ. writer - письменник, писака, борзописець). Можна розуміти Діму Табачника - він щиро переконаний у недолугості української мови. Але як розуміти нашу з Вами мовчанку, відсутність найменшої публічної реакції на подібні інтерівські знущання? Чи слід після цього дивуватися, що коментатор телевізії, нутром відчуваючи несамодостатній (хоч і „державний") статус української мови, після виразу „блискавичне (миттєве) інтерв'ю" прямо-таки не може стриматися, щоб запопадливо не повторити для кращого розуміння з'інтернаціоналізованим обивателем: flash interview. О непорушна меншевартосте! Навіть вода, що точить камінь, безсила змити твій сморід.
ЕКСГИБИЦІЙОНІЗМ САМОЗАКОХАНОЇ МЕНШЕВАРТОСТИ
Під гаслом „осучаснення" нищити добре старе і питомо-традиційне - цей большевицький винахід з великим успіхом використовують, на жаль, не лише „інтернаціоналізатори", але і певні кола „патріотів"-американізаторів. Цьому ділу добре прислуговується малописьменний український урядовець, який сприймає незрозумілу абракадабру як щось святе. З одного боку, для нього характерною є назадкуватість, яку легко помітити в службовій лексиці: „напрямок" - це щоб начальник, бува не злякався, що у підлеглого може бути якийсь НАПРЯМ самостійної волі чи думки; „призупинити" - це щоб злодій в законі мав певність, що ніхто по-справжньому не має наміру ані стримувати, ні припиняти, ні спиняти, ні зупиняти його злочинної діяльности - мені при слові призупинити уявляється картина високопоставленого чиновника з приспущеними штанами, спадання яких він однією рукою призупинив. В рідній Галичині також люблять похизуватися пересадною кількістю зайвих, нічого не означаючих суфіксів (наростків), нанизаних попереду сутністного кореня (первня) задля псевдо-„інтеліґентного" звучання: „центр зайнятости перенавчає." Невже це-би була ознака простюхівства, якби від неозначеної форми дієслова перевчити, перевчати взяти та й утворити третю особу однини: перевчає? Часто „інтеліґентне" звучання призначене для того, щоб, вимовивши яке слово, нічого, по суті, не ствердити…
Мимо описаної вище назадкуватої нерішучости в лексиці, є одна сила, здатна вдихнути в урядовця почуття героїчної значимости. Сила ця навпростець походить від маґії іноземного лексикону влади: муніципальна міліція (міська варта, сторожа); департаменти (відділи); народний депутат (посол, радник, райця, народний заступник); МЕР, ГУБЕРНАТОР, СПІКЕР - то́му чи иньшому нащадкови учорашнього підкарпатського чи волинянського лайняра (це не образа, лиш ентомологічна назва), а нині - одному з отців-засновників нової галицької патріотичної „інтеліґенції" - чомусь особливо імпонують подібні звання, запозичені з лексикону ро́сийського владного истеблішменту. Щось в тім є. З великим розчаруванням почув я звертання „ґубернатори" (замість „намісники" або „обласні керівники") з уст Першого Міністра[31], до якого у мене, треба признати, добрий кусень симпатії. Очевидячки, пересічний Українець, навіть вчений (як і Москаль-чиновник, відомий своїм преклонением перед западом - колись німецьким, тепер - американським), вище голови (себто совкової психології) не стрибне… Зрештою, годі встояти проти пошесті лінґвістичного відступництва, яка охопила достойні Вищі Кола, почавши від Адміністрації: напевне, одразу засміяли-б дивака, який-би насмілився запропонувати замість омріяної „Палати реґіонів" щось на зразок „Ради країв" чи „Земської залі". „Поступ" від 11го липня 2000го року саме так і пише: регіони через букву „г", але це є зовсім не те, на що натякають звукові асоціяції: в „Палаті регіонів" будуть радитись, а не ригати (вертати). А ще - до цього часу дивуюсь, яким чудом Інтер проґавив запровадження „гривні" замість „українського долара" чи шекеля.
Дивує поспіх, з яким вулицям русинського Львова присвоїли імена Американців (зовсім не рутенського походження): Юрка Мийка (псевдо Washington) і Оверка (Оврама) Кряж-Крутобережного (псевдо Лінкольн - від Lindum в ґрафстві Lincolnshire, U.K.). Що за першим з них (Юрком) закріплений титул батька-засновника американської конституції і демократії - добре, але-ж у нас є свій батько; що другий позволив Муринам офіційно плодити з білими дівками Мулатів - не так знов добре для Америки, але знову-ж, для П'ємонту більш актуальними були і є зовсім иньші акценти в питаннях кровозмішення. Може бути, що міська влада свого часу не мала відваги позбавити доблесних защитніків Родіни їх сентиментальної пам'яті про славу давніх рассейских баталій та про заслуги їх болгарських братівкомуняк димитрових, - а повипендрюватися кортіло. Тому й вирішила заручитися підтримкою американського авторитету, мимохідь набравши очок у американських „інвесторів" за посередництвом дії шпортання середнім пальцем правої руки в широкому гузні американської демократії - за методою, що її винайшла Роксоляна Рогатинська під час перебування в султанському гаремі („Житіє гаремноє", стор. 86та). Сюди-ж віднесемо і таке психічне збочення, як вбирання міської варти у п'ятикутні кашкети американської міліції - а могли-б буть і мазепинки… Хоча, при нинішній корупції та хамстві - хай уже міліція гуляє у ненависних совєтсько-ро́сийських мундирах. Я-б навіть згодився, щоби тризубці з видних місць на мундирах познімати, - бо ганьба-ж.
Одна приватна ілюзія. Моє дитяче захоплення Америкою, викликане несамовитою анти-американською пропаґандою зі сторони Совєтів у роках 50х, похитнулося з проголошенням „незалежности", а остаточно розвіялось, коли я довідався: а) про замовчування західним світом сталінських репресій (як тепер путінських проти Ічкерії); б) про іґнорування „вільним світом" жахливих відомостей щодо винищення Українців засобами голодомору, - задля звільнення місця під заселення Інтером; в) про „репатріяцію" Американцями і Англійцями українських біженців у 1945му році просто до лап НКВД; г) про те, як Черчілль три роки дурив українських партизан, що буде, мовляв, воювати Москаля.
Востаннє Америка „кинула" український на́рід 26го квітня 2001го року, коли впав уряд Ющенка. Та й про спільні з НАТО маневри на Чорному морі щось більше не чути…
Повернемось до назовництва. Відпочинкове містечко Трускавець, вочевидь завдяки частим пост-алкогольним візитам державних мужів, підвищило статус своєї гідности аж до висоти греко-німецької гібридної назви курортополіс, а весь оздоровчий КРАЙ отримав европеїдно-кримінальну назву рекреаційної ЗОНИ.До якогось назадкуватого чванства належить аґрарний звичай кичитись другорядними і одноразово урваними оцінками з боку зовсім випадкових західних „авторитетів". Обласне радіо 8го листопада 2000го року: „Губернатор (!) побував на шахті, де ознайомився з новою технологією, цікавитись якою приїжджали навіть спеціалісти з Південної Африки." Додає така інформація до престижу Обласної Гувернантки?
Великий і справжній европеєць, Іван Франко, якому довелось пов'язати свою долю з галичанськими пігмеями, нині перекинувся-б у могилі, якби вичитав напис „Каменяр Вест" на львівському патріотичному автобусі міжміського сполучення, який, очевидно, належить якійсь державно-приватній креатурі місцевих владно-„інтеліґентних" селюків при вулиці Роксоляни (Рогатинської-?), число 57.
Деякі експерименти пустої „вагомости" тягнуться іще від часів Радянської України. Місто Станіслав перейменували у Франківськ. Я не заперечую. Але совєтський чиновник з міркувань, для мене зовсім незрозумілих, дописав „Івано-". Щоб легше було вимовляти. Мені чомусь не вдається позбутися асоціяції з московськими містами ткаль Иваново, Орехово-Зуево… У Польщі маємо Ярослав, Володимир, в Україні - Київ, у Львові маємо Шевченківський район, бульвар Шевченка, вулицю Шевченка, але прізвище Франко, без Івана, нам, очевидно, нічого не говорить - ні в назві міста, ні району, ні вулиці. З якої причини?
Услід за доленосною новою „інтеліґенцією" цивілізується і її протеже - менеджери сільськогосподарського походження. Проста́, донедавна чиста і порядна молодичка б'є себе в груди перед камерами Львівської телевізії, гордо заявляючи, що вона є чимось аж таким особливим, як ексклюзивний дистрибутор (виключний розповсюджувач), а її товаришка є ділером (малося-б писати дилер - ділок, торговець, ділник, ділач, розпорядник, відпоручник, уповноважений) і т. д. (Це передавалося з однієї новорічної посиденьки на Львівській телестудії - коли пан Ігор Калинець абсолютно справедливо проґнозував пошесть лузання насіння далеко неінтеліґентним способом з відповідним запльовуванням хідників та площ П'ємонту). Щодо згаданих вище ексклюзівни та дилерівни - згадується старий анекдот про доярку, котра на колгоспних зборах вчула від голови, що будуть дебати, та й викликалася, аби її першу… З тим, що нині молоденьких доярок залучає до репродуктивно-розривкового бизнесу не голова колгоспу, а статечний спонсор-добродійник, обов'язково - „патріот", ґенеральний директор холдінґової (розпорядчої, держацької, державської, надзірної, управляючої, контрольної), консалтінґової (дорадчої), чи трастової (довірчої) компанії (товариства), орґанізовує для них тренінґові курси (вправи, вишкіл), майстер-кляси (той-же вишкіл, тільки із залученням „спеців" вищої кваліфікації), наділяє бизнес-плянами, проганяє через фітнес (руханка для вироблення постави і справности), складає лістінґ (список) їхніх котіровок (вартісности) відповідно до маржі (допуску, випуску, поли), встановленої „нац"банком, укладає ф'ючерні (прийдешні, майбуттєві) контракти (угоди), які набувають сили при виїзді до офшорних зон (поза-краєвих, непідлеглих, закрайїх, закрайних), в розпорядження ближче не обумовлених борделів. Від чого провайдер (доставник, спорядник, постачальник, забезпечувач) одержує мультиплікаційний ефект (явище множення - з виступу на засіданні Львівської обласної ради) від попереднього фандрейзінґу (залучення здобутих коштів). І множення байстрюків України теж.
Ці байстрюки пізніше закладають склепи, у яких продають ґоям фіранки на вікна, і які чомусь називаються Єврейська Варта (скорочено - ЄвроГардин, ще й з помилкою на літері „Ґ", - при вулиці Городоцькій, число 81). При вулиці Франка, число 61, забракло навіть місця для останньої букви (букви „о"), так що склеп дістав абсолютно незрозумілу для невтаємниченого покупця назву: „Євролайн"!
Ґої, аби не відставати, на ґвалт вчаться прононсу окремих американізмів, - властиво тільки таких, що містять не більше одного складу - бо це є максимум того, що може за один раз поміститися в голові сучасного аґрарно-патріотичного менеджера. Крамниця „Бест" (правильніше - The Best) фірми Серпанок. Ціле щастя, що малі байстрючата з вулиці Наукової вже настільки знають англійську мову, аби розуміти, що тьотя за прилавком такого склепу нічого спільного з бестією не має. За Поляків мались-мо бестію, за Сталіна - „Приму" (значить - „перший сорт"), за Хрущова часом говорили „вищак", а за Незалежно-Непритомного маємо знову „бест". Мова живе, вирує, змінюється, паскудиться, гниє… і щезає.
Можна писати цілі романи „українською" мовою, не вживаючи українських слів, окрім службових. Пустопорожня зарозумілість учорашнього гнояки (знову-ж не образа, лиш термін з царини зоології), - який нині себе гордо іменує трейдером (гуртовиком, перекупником) або риелтером (майновиком від нерухомости), - має зрозумілу психопатологію. Але як оцінити позицію освіченої людини, котрій чомусь кортить називатися, скажімо, не творцем, спорудником (гляди сл. Грінченка), чи постановником, лиш неодмінно - продюсером фільму. Чи на такому прізвиську можна більше заробити? Ще приклад: невже футболіст-чужинець перестане бути найманцем, якщо його прикрити фіґовим листком леґіонера? Чим „шоу" миліше звучить від забави чи вистави, а оповістка - від анонсу? Так, для декого ці слова звучать миліше, навіть „інтеліґентніше" - для того, хто не зносить української мови!
З великою сатисфакцією, гідною вродженого злорадства расо́вого Малороса, зауважу приємний факт, що Інтер пріє для користі Кацапа в не меншій мірі, чим для користі Хохла. Мені потрібно було з'активізувати всі свої знання англійської мови, аби у слові дайвэры (фільм «Загибель корабля "Salem-Express"», ро́сийською мовою) - упізнати ро́сийський відповідник ныряльщики (українське нирці, (у)пірнальники). Ще раз переконуємося, машиніст якої раси сидить в локомотиві інтер-американізації. Не Кацап, очевидно.
САНКЦІЙОНОВАНЕ ДЕРЖАВОЮ ОПАСКУДЖЕННЯ
На державному рівні, опаскудження мови просто беруть, та й узаконюють: чи від того, що нагляд, опіку, контроль не обзивати моніторінґом - чи від того надзірна діяльність перестане бути легітимною? У висиланні „Вікна опівночі" голова антимонопольного комітету пан Олександр Завада 20го червня 2001го року (коментуючи своє звільнення з посади) прохопився зауваженням „є таке слово транспарентність, яке більш влучно відображає суть справи, ніж прозорість в діяльності комітету". Дуже мені жаль, що українські урядовці, начитавшися американських посібників, роблять висновки на шкоду рідній мові. Психологічна нестійкість тут є очевидною. Числа 8го березня 2000гороку - вже під час чергової хвилі „українізації", викликаної радощами з приводу доленосної перемоги Старого Нового Президента, державні новини подали репортаж про інституцію „шерифа" у сільській місцевості. Проста українська жінка десь на Київщині ніяк не могла збагнути перед телевізійною камерою, чого від неї хочуть, коли кореспондент питав про їхнього „шерифа". Звісно, це біда тимчасова - Інтер швидко навчить селянку з Великої України вимовляти „шериф", так само, як галичанина вже навчив говорити „туфлі". Та що там проста селянка - сам галицький Намісник 21го червня 2000го року помилився при про́стому ввімкненні зі залі засідань: „шеріф"! Або не мав нагоди бачити цього слова на письмі, або в частих поїздках до Центральної Зкацапізованої Адміністрації так вивчився „братово́ї" вимови, що й орієнтацію стратив. Мене у цій справі цікавить тільки позиція патріотичних „інтеліґентів" - істориків, етноґрафів, літераторів. Невже так важко знайти українського відповідника до англійського виразу "shire reeve" - „повітовий відпоручник (совєтське районный уполномоченный)? Осавула, становий, гайовий, опікун… Гай-гай, де ви - мужі вчені, філологи ясні?
Чи скаже хтось, навіщо задурманювати порядних, чесних, але не завжди високоосвічених простих Українців, не-поліглотів, етикетками Бон Акви (Доброї води), або глибокодумними радіоновинами з колгоспного „брехунця" про з'їзд омбудсменів? (правових захисників, громадських заступників, уповноважених, юридичних представників, відпоручників, комісарів). Це щоб крутий Інтер почув себе вище від „лоха"-абориґена? А між иньшим, ґенетичний потенціял нації - не в зіпсованій мішанині популяцій гнилого міста, а якраз в тілі народу: у мільйонах живих, працюючим, думаючих, відчуваючих Українців, які заселяють сотні маленьких містечок і тисячі сіл, і які, на відміну від різних волкових, табачників, кравчуків-молодших, вміють власними руками зростити хліб. Бо поки-що люди іще не навчились харчуватися пастильками.
Я не маю себе за людину абсолютно не начитану. І не єсьм без освіти. Мимо цього, чув-єм ся повним ідіотом, полюючи по різноманітних словниках за словом піар, котре вже десь від року 2000го гуляє етером. Спитати теж не було в кого. Пробував-єм вгадати англійське чи французьке походження, перевірив-єм різні транскрипціії… Ніц! Поки врешті Степан Бандера-молодший не виписав 26го квітня 2001го року у своєму дописі до газети „Поступ" англійське скорочення PR (читається пі-аа(р) і значить „гра на публіку", по-українськи - дурисвітство). Кінець мукам, о щасливий день! Але… на якого слухача Ви розраховуєте, панове українські теле-репортери, ведуни і оглядачі всілякі?
Навіть не Інтер, а рідні „патріоти" час від часу орґанізовують для шмаркатої, але заможної „еліти" різні місії та джемборі (міжнародний зліт), під час яких ще не сформованих пластунів-„націоналістів" перевиховують на космополітичних скавтів. Такий скавт вже не здивується, чому в глухому селі без асфальту на задрипаній господарській крамниці пише „Рибалка & мисливець". Зате дивуюсь я: важко зрозуміти, з яких державних міркувань пан від культури у міській адміністрації має настільки зв'язані руки, що геть боїться примусити хамського львівського нувориша замінити значок "&" на старе добре українське „і" у написах на таких вивісках, як „Тютюн & алкоголь"? („Бахус", вул. Шота Руставелі). Вже зовсім прикро стає, коли зненацька наштовхуєшся на цей-же паскудний малий значок у назві ансамблю „Скрябін & Чубай", що виконує пісні „наших партизан"! Чи ми геть подуріли? Невже „прикольний" англо-американський значок ampersand (&) легше малювати та коротше вимовляти, аніж просте українське „і"? Чому в газеті „Експрес", яка видається в „цитаделі українського націоналізму", одна з постійних колонок підписана „Боб & Доктор"? Мабуть тому, що націоналізм наш дуже дрібно „буржуазний". Міщанський себто. Не дивно, що український „патріотичний" вискочка, несподівано для себе опинившись на посаді, раніш доступній тільки для партійно-совєтської номенклятури, перехоплює жаргон ситого тваринно-споживацького середовища: шампура для номенклятурно-гастрономічних забав, сигарети (цигарки) „Ротман", боулінґ (кеґлі), охота (полювання), кутюр'є (звичайного кравця мало!), д(?)жакуз(?)і (Jacuzzi) (з якою насолодою вимовляємо це незрозуміле, зате „аристократичне" слово!)[32]. Попри всю нелюбов до сучасних найновіших англомовних запозичень, одне слово мені подобається, і то дуже. Англо-американське sex appeal з причин, про котрі не смію докладніше розповідати, звучить для мене, як сексопильний, викликаючи солодкі емоції, пов'язані з дещо батярським і не зовсім українським жаргоном, у якому слово „пилити" (пиляти) завжди наділялося певним переносним, досить пікантним відтінком. Радісно є під старість чути знайоме слово так часто, так всюди, і так „колективно" - вкупі з цілою глядацько-слухацькою Украиною!
НОВІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В ЛЕКСИЦІ ІНТЕР-ПІОНЕРСЬКИХ НУВОРИШІВ
Теоретично список нових лексичних запозичень періоду „незалежности" можна було-б розширити коштом витіснення практично усього первинного українського масиву, переписавши американський словник Вебстера українськими буквами (кирилицею, яку Наукова бібліотека ім. Василя Стефаника у Львові вперто іменує „гражданкою"). Це моє твердження зовсім не виглядає перебільшенням. Адже піонерами американізації української мови виступають вчорашні комсомольці - наймолодші пагінці вовкулацького роду Павлика Морозова, які: 1) не бачать потреби вдосконалювати свого володіння українською мовою (якою ніколи не користувалися), - коли-ж можна одразу переходити на англійську; 2) не знають і наперед зневажають традиції української мови, хоча-б навіть і в тій-же області запозичень. Тому німецькі кеґлі стали боулінґом (англ. куля, м'яч), піднімання тягарів таємничо зветься power lifting, контора чи б'юро стало офісом, німецький (з французької) прайскурант (цінник) став прайс-лістом (англ. „список цін"), а така-собі корчма під псевдо бістро „Парк" при вулиці Огієнка 2 у Львові орґанізовує бизнес ланчі - це тоді, коли ще за Совєтів утвердилися були терміни ділова зустріч та діловий сніданок. Часом мавпування додатково спотворюється вимовою на ро́сийський лад (прііінтер), а часом - невмінням правильно вимовляти чуже слово: пральна машина Канді - правильно Кенді, цукерочка; засіб для усунення плям Ваніш - правильно Веніш; зшивач, сколювач для оправи зшитків біндер (binder) - правильно байндер. Чи хтось керує правилами транскрипції? Чому назва забави "Relax" (відпочинок, гульки, „розслабуха"), маючи спільний корінь з давно і добре відомим терміном релаксація, пишеться „Рілекс", тоді як Candy та Vanish пишуться згідно з правилами транслітерації, всупереч адекватній вимові?
Якийсь безіменний мудрагель „переклав" ро́сийське написання французької власної назви l'Escale (л'Ескаль) великими українськими буквами, добросовісно замінивши ро́сийське „Е" українським „Є" (проспект Свободи, 35). Вийшла дурниця: Л'ЄСКАЛЬ. Спробуйте вимовити. Треба було або опустити апостроф, або залишити літеру „Е", або прямо писати по-французьки. А найкраще - назвати крамницю одним із гарних українських відповідників: спочинок, віддих, спочин, притулок, перепочинок, передих… Я так підозрюю, що причина недбальства криється все у тій-же вторинній залежності од кацапського: якась україно-кацапська фірма підрядилася перевести оформлення фасаду для інтерівського маґазину, що належить інтерівському власнику, котрий і сам добре не розрізняє літер української абетки, а тієї фірми постачальник сидить у Московії, а у них там у Московії не продукують українських букв для вивісок, та й самим начертанням букву «Е» Кацап може собі дозволити уподібнити до українського «Є», - бо у них там цього окремого «Є» взагалі не існує, а для Хохлів ніхто не вибирається спеціяльно змінювати виробничу технологію, і т. д… До того-ж, в маґазині при виході ще й повісили плакатик: „Дякуєм за покупку". Рідніше звучало-б: „Дякуємо за покуп" (або: „за зроблені в нас закупи"). Від комерсантів мало чим відрізняється Українська Академія Дизайну, що розташована у Стрийському парку Львова. На автобусі 286-12 ТА, який їй належить, читаємо „АКАДЄМІЯ ДИЗАЙНУ" - з тієї-ж причини, що й вище. Це в осередку „української" естетичної витончености, художнього смаку, митецької викінчености і ремісничої докладности!
На вулиці Дудаєва, число 3, знайшла притулок контора товариства з мінімальною відповідальністю (принаймні, щодо грамотности) „Віжион". Це так новітній чорнобровий „Украинец" з характерним біблійним профілем вчить затурканих галичан вимовляти англійське слово "vision" (правильна вимова - вижн, тобто: видиво, марево, бачення, зір, вид, видовисько, передбачення, видіння, ясновид, яснозір, яроцвіт, уява, проникливість). Вчить, паскуда, тих самих галичан, які ще не забули старого доброго латинського запозичення „візія".
Абсолютно безпорадна міська рада оголошує якісь-там постанови проти „вульґарности", і в той-же час жоден „патріотичний" автоінспектор не є в стані помітити вульґаризму „Магік" намальованого на мікроавтобусі 763-70 ТА. (Українець написав-би „Чар" або „Чари-мари" замість англійського Magic - „Меджик").
ЯК ВИМОВЛЯЄМО АНГЛІЙСЬКЕ “I”
Начертання літери i у словах, запозичених з мов, що використовують латинську абетку, провокує до її транслітерації українською літерою такого-ж вигляду. Це неправильна тенденція. Українська традиція вказує, що в багатьох випадках правильніше писати українське и на тому місці, де в чужому слові маємо латинське i. Наприклад, у словнику Голоскевича зустрічаємо Сильвестр та силюета, мимо того, що в ориґіналі останнього слова звучить-таки глибоке м'ягке „і": la silhouette. Очевидно, завдяки дороги до запозичення - з французької через польську: sylwetka. Латинь до нас колись ішла через німецьку, а за посередництвом Поляків - і через французьку мови. Латина і німецька не мають окремої букви для позначення звуку „и". Французька мова найчастіше позначає звук „и"… літерою «e». Але-ж чужі слова переписуємо не по буквах, а так, як легше нам вимовляти! Тим часом, звук „и", особливо в англійській мові, дуже і дуже присутній. Дев'ята літера англійської абетки (читається ай) рідко в ізольованій позиції, між двома приголосками, вимовляється, як українське м'ягке глибоке „і". Непорозуміння викликане втручанням ро́сийського правопису. Москалі буквою и позначають всі три звуки, які відповідають українським „і", „ї", а також короткому „и". В той час, коли українська літера и'' позначає, як те-ж коротке „и", так і ще ряд звуків (рос. „ы", укр. „е", перехідне закрите „ие", наближене до французького «œ», в певній мірі - до рос. „э"). Тому, коли Москаль пише принтер, Українцю слід, не встидаючись, писати так само, не „перекладаючи", і в цьому разі українська вимова англійського слова printer найближче відповідатиме ориґіналу, незважаючи на позірну присутність англійської літери i''. А найкраще писати друкарка. Щось подібного можна сказати і про ім'я Сильвер, котре походить від срібла (silver < seolfor). З причини невідповідної транслітерації можна впасти в непорозуміння: по-англійськи міл значить їжа, а мил-млин, сіле-мисливець на тюленів, а силе-срібло в Шотландії, ліст-найменший, зате лист-список, перелік. Модне слово хіт (вражаючий „кавалок") мало-б вимовлятися хит (hit), оскільки хіт (heat) найвище може означати пробу (розігрівання, рос. розминка). Так само і самку пса по-англійськи звуть бич (bitch), тоді як улюблене слово інтеро-українських телевізійних каналів - біч (beach, пляж, себто) має до суки таке-ж відношення, як piernik до wiatraka. Незважаючи на мій глибокий пієтет до передвоєнних правописів, мушу визнати написання слова бізнес, яке рекомендується словником О. Скалозуба (Коломия, 1933 рік), за непорозуміння. Не бачу (поки, хіба, хтось не відкриє мені очі) найменшої підстави в такий неприродний спосіб вимовляти англійське business. Поляк в цьому випадку знову має більшу рацію: byznes.
„ПРОФЕСІОНАЛІЗМ“
Справжній „професійний" рівень декотрих „знавців" мови, допущених, на жаль, до спілкування з широкою авдиторією, видко з такого прикладу. Фраза "give me a lift" (підвезіть мене) в синхронному перекладі одного телевізійного фільму звучала повним безглуздям, з огляду на контекст: подайте мені вагу (!). Подібний казус: в ориґіналі чуємо "you have won, Nazarene" (ти переміг), а в побіжному перекладі - „ти не переміг, Назарею" - кінофільм „Омен III", 1+1, 24го листопада 2000го року. То як, панове force majeureи (заводіяки, заведії, пхаюча сила, всесильні обставини) - „Банк ідей", УТ2 - розуміємось на чужих мовах, чи на халяву гроші гребемо, порскаючи піною публіці в очі? „Кваліфікацію" наших струйових перекладачів зауважити не важко: „чому вони просто його не знешкодять" („Нікіта") - це коли мова йде якраз про те, щоб не вбивати (знешкоджувати) власного аґента, а лиш обезвладнити; мудрагель-перекладач, очевидно, користувався ро́сийським перекладом обезвредить, а до ориґіналу (render harmless - зробити нешкідливим) не заглянув. Чи, може, для „загальноприйнятого" рівня добросовісности перекладу слова нешкідливий і знешкоджений є синонімами? Очевидно, логіка контексту мало обходить перекладача-халтурника. Глядач-же змушений проковтнути нісенітницю. Ще один приклад з того-ж таки фільму: „це найменше, що я можу для тебе зробити" - йдеться про легку смерть. То як - найменше, найбільше, чи „принаймні це я можу для тебе зробити"? Мене не обходить, що ро́сийський переклад, до якого заглядають „українізатори" - теж халтура. Мене дивує иньше - як можна отримувати зарплату за очевидний абсурд; яким чином нормально розвинутий мозок дозволяє собі перекласти англійський вираз "at least" (принаймні, щонайбільше, „по меньшей мере", „самое большее, что я могу для тебя сделать") таким самим чином, як "the least" (наименьшее, „самое меньшее, что я могу"…). І до якої міри можна собі дозволити не вникати в те, що плеще твій язик. Скажімо, Москаль робить переклад англомовного фільму (коли не помиляюсь, „Ренеґат"): „парень сказал - парень сделал". Інтеро-„Украинец", замість заглянути до ориґіналу (оскільки „художній рівень" перекладу очевидний), скоропально мавпує неоковирність, і вже тепер українському глядачеві в'януть вуха від абсолютно дикої фрази „хлопець сказав - хлопець зробив", огидність якої лише зросла від заміни ро́сийського „парень" українським „хлопець". А можна-ж було за ті самі гроші вжити стандартне „сказано-зроблено"… чи не можна було? Халтура часом буває дивоглядною. Наприклад, морських свинок (guinea pigs) можуть обізвати „ґвінейськими свинями" - уявляєте, яке щастя, що ваш син чи внук не береться плекати таких „свинок" у папендекльовій коробці? (З кінострічки „Смертельне захоплення", „Новий канал", 18го січня 2002го року: „мы хотим, чтобы с нами обращались как с людьми, а не экспериментировали, как с гвинейскими свиньями"). Канал „Інтер" розсмішив мене іще більше (13го січня 2004го року, фільм „Печія"): „філе курки загортаємо в прооливлений папір та додаємо крему і цибулі." В англійській мові creem означає сметану. В тому-ж фільмі далі чуємо захоплений вигук матері у відповідь на лепет її дитинчати: „оце річ!" Не подумай, Читачу, що річчю мати називає свою дитину. Англійською мовою speech означає промову (рос. речь). Звичний до кацапської мови диктор не помічає ріжниці… Чому все американське надходить в Україну через Москаля? За правом першої ночі, коли сюзеренові вільно у весільну ніч позбавити невинности кожну наречену кожного свого васала?
Росіянин (а в першу чергу - Великорос, або-ж Москаль) завжди був славний особливою зневагою до слов'янських мов (може тому, що у своїй рідній, кацапській, мові найбільше шанує не-слов'янські елементи). Те саме можемо сказати і про українського Інтера, який нині визнає тільки англійську мову, і на неї молиться. Плюс брак ерудиції. У телефільмі „По той бік минулого" („Міст") персонаж „поспішає на конференцію в університеті Чарльза… в місті Прага! Слов'янин мав-би знати, що у столиці Чеської Республіки знаходиться відомий і давній Карлів університет (Univerzita Karlova), назва якого виключно для англомовних анальфабетів перекладається як Charles University. Україна-ж до цього часу не належала до англомовних країн!
Не тішмо себе ілюзіями, ніби-то вроджені галичани далеко випередили заїжджих Інтерів у знанні слов'янських мов. Непорозуміння щодо напису на польських могилах, коли мудреці з когорти цвинтарного начальства переплутали wojownika (woja) з wojakiem, було описане в „Поступі", число 71 від 18го травня 1999го року. Автору трапилась рідкісна нагода спостерегти іще один вияв сваволі львівських спеціялістів від осміювання чужих мов. Тим разом польську абетку було безжально вкорочено рівно на одну літеру: десь у березні 2000го року афіша при вулиці Kopernika запрошувала відвідати виставу Krakowskiego Teatru Factu під назвою „Taka mala". Світоглядну користь від такого „правопису" важко переоцінити: незнайоме слово у назві вистави кличе до глибоких екскурсів по словниках чужих мов. Поляки мають слово „malec" чоловічого роду. Англійська мова слова "mal" не знає, у німецькій мові іменники пишуться з великої букви (Mal=цвях), а от у французькій «mal» означає - зло, лихо, біль, біду. З чого я зробив абсолютно логічний висновок, що „Teatr Factu" ставив польсько-французьку п'єсу під назвою „така-собі хреновинка". Брак літери „ł" (тверде ел) багато чого міняє в польській мові!…
Мене дивує, як освічена людина, журналіст, може мешкати під самою польською границею, і не подавати навіть найменших ознак щодо правильної орієнтації в польській мові. „Поступ" за 3є - 4е березня 2001го року, число 36(694), сторінка 7: „Якщо Європа не хоче програти історичної цивілізаційної реалізації із цими двома центрами (США і Японія), то вона мусить розширюватися". Поминаючи сов'єтизм Європа, якого напевно не вжив Тадеуш Ірвінський в розмові з „Поступом", пропоную заклад о повний ящик з коньяком, що пан цей мав на увазі ривалізацію поміж суперниками, а не реалізацію з ними. Реалізація в цьому контексті більше нагадує злягання. До речі, так і залишається невідомим, хто перекрутив зацитовану паном Ірвінським приказку, правильний текст якої звучить: „jeżeli mam być szczery, to Wilno możemy oddać, Lwów - nigdy". Отак приходиться губитися в здогадах, читаючи компетентну пресу…
Не краща ситуація і на радіо. „Український" варіянт п'єси „Троє у човні, не чи́слячи пса" містить фразу „тебе взяли, щоб ти за всім спостерігав" - тоді як зі змісту діялоґу випливає, що до персонажу, навпаки, висловлюються претензії з приводу його бездіяльности; що його „взяли" якраз не для того, аби він „спостерігав", а для того, аби він щось робив. І дійсно, англійський ориґінал вживає дієслово superintend (стежити, керувати, контролювати, управляти, наглядати, слідкувати, завідувати). Українські переклади Прокопчука (1956й рік) і Лісняка (1974й рік) пропонують слово „наглядати"; два існуючі ро́сийські переклади (Салье і Донского-Линецкой) пропонують відповідно устроил і присматривал. Скажіть мені, чи хоча-б ро́сийське „присматривал" має українським відповідником пасивне „спостерігав"? Чи диктор, який озвучував діялоги, шанує себе перед слухачами до такої-ж міри, як власну кишеню, і чи дозволено йому критично підходити до абсурдного тексту, написаного безвідповідальним редактором-постановником? Що за народ, властиво, зайнятий на телебаченні та радіо?
У березні 2001го року, на тому самому місці, де перед цим висіло запрошення на виставу „Taka mala", я зажив наступної з черги приємности оглядати на афіші кінофільму „Нескорений" ґенерала Чупринку з большевицько-партизанським біноклем на грудях. Не буду стверджувати, що у волинських лісах, та ще й начальному провідникові, не часто виникала потреба брати до рук бінокля. Але-ж потрібно зважати і на деякі стереотипи. Не великий гріх, якби подати історичну правду в такий спосіб, аби командир УПА не нагадував совєтського партизана на всі сто відсотків. Задля самої назви кінофільму теж варто було-би потрудитися більше. „Ґенерал нескореної армії", „Ґенерал Опору", від біди - „Міф", „Шухевич", звучало-би виразніше. Суворий лаконізм у назві („Нескорений") є добрим в тім випадку, коли він не нагадує французьких комедій на зразок „Щасливчик", „Роззява", чи „Поліцай". Де-ж ті наші професіонали, чи перестануть, нарешті, гнати ґапу?!