| ◀ Річка | Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий Тарас Шевченко |
Нащо мені чорні брови ▶ |
|
|
Найбільший український поет, родився 25 лютого ст. ст. в Моринцях, Звенигородського повіту, Київської Губернії. Як Тарасові було 1½ року батьки його, кріпаки дідича Енґельгардта, перенеслися до Кирилівки, де будучий великий поет пережив свій діточий вік. Тут він і до школи став ходити. На десятому році померла його добра мати, — в хату прийшла мачуха зі своїми дітьми; почалось пекло. В два роки по смерти матери вмер і батько Тараса. Він пішов у світ шукати людий, шоб добру навчили. Мав велику охоту до малярства, та не легко було знайти доброго вчителя. Врешті попав на одного та цей зажадав дозволу від дідича. Тарас пішов прохати дозволу на науку, а тоді його взяли на службу до двора, зразу на кухту, а там на покоєвого козачка. Як козачок він їздив із своїм паном до Вильни й Варшави, учився малювати, а перед вибухом польського повстання переїхав з двором Енґельгардта в Петербург. Тут віддав його Енґельгардт на науку живописі до маляря Ширяєва.
Шевченко красив паркани та малював покої. Перебігаючи царський сад, спинявся і рисував статуї. За такою роботою стрів його раз земляк, маляр Сошенко. Цей познайомив Тараса з Гребінкою, Григоровичем, Жуковским і Брюловим. Брюлов намалював портрет Жуковского, портрет розіграли на льотерії і дня 22 цвітня 1838 купили Тарасові волю. Тепер він став ходити до академії мистецтва, бував в освічених товариствах, ходив до театрів і на концерти. Пильним читаннєм книжок і слуханнєм викладів здобув собі доволі широку освіту. Року 1840 видав першу збірку своїх віршованих творів «Кобзарь» (накладом Мартоса), а в рік пізнійше «Гайдамаки». Обі книжечки зробили на земляках велике вражіння. Такого гарного і сильного слова вони доси не чули. Волосся дубом піднімалося, коли читали про горе й недолю України. Оживали минулі часи, будилися приспані національні почування, воскресала Україна...
Шевченко ставав співаком народнім, проповідником братерства і волі.
1844 року, діставши титул свобідного мистця, поїхав на Україну. Тут його радо й величаво вітали. Круг його знайомих ріс, росла його слава, на його дивилися як на ґенія. Знайомість з Кулішем і Костомаровим відчиняла нові горізонти, зарисовувались нові пляни народньої роботи. Шевченко дістав місце рисівника в археоґрафічній комісії, готовив альбом «Живописна Україна», мав стати професором малярства в київським університеті. З під його пера вийшли протягом отсих трьох літ що найбільші твори: «Сон», «Гус», «Невольник», «Великий льох», «Кавказ», «Наймичка», «Посланіє», «Холодний яр», «Заповіт».
В цих творах порушив він силу питань про теперішнє, минуле і майбутнє України, явився не тільки першим, всесторонним і справді великім поетом України, але й її ідеольоґом, її провідником у визвольній боротьбі, його слово набрало небувалої доси смілости, гнучкости, краси, засияло слізми, кровю, дорогим самоцвітом великого й глибокого чуття, виявило таку силу і таку красу і таку глибінь української душі, якої ніхто й не сподівався.
Він мав, завдяки Кулішевій дружині, виїхати до Італії, щоб поширити свій світогляд, як нараз 5, квітня 1847, його арештовано за приналежність до Кирило-Методіївського брацтва. Арешт, процес у Петербурзі (Дубельт і Орлов) і 30 мая всемилостивий присуд, яким покарано його (головно за «Сон», «Кавказ») на прогнання і на військову службу та заборонено писати й малювати.
9 червня був уже Шевченко в розпорядженню окремого Оренбурського корпусу. Оренбурґ, Орська кріпость, Аральське озеро, Уральск і врешті Новопетровськ, отсе етапи цього страстного ходу, який пройшов Шевченко протягом більше ніж десяти літ, лишаючи по дорозі своє здоровля, свою творчу енерґію, своє натхніння звише. В Новопетровську пережив Шевченко цілих 7 літ у страшних умовах, мов живцем замкнутий в домовину. Тих 7 літ, коли він стояв на верху свойого духовного розвитку, коли він міг дати найціннійші твори, минуло безслідно, йому не вільно було писати. В Оренбурзі, в Орську і над Аральським озером він творив чимало (там повстали його прегарні думки), а в Новопетровську мусів мовчати. Що йно літом 1857 року його помилував молодий цар, Александер II (завдяки кн. Рєпніним і другим знайомим поета), але йому не вільно було жити на Україні. Шевченко пустився їхати в Петербург. В Нижньому Новгороді мусів спинитися на цілого пів року і тут написав «Неофіти». В Петербурзі замешкав у Академії, рисував офорти, писав, живо цікавився українським рухом, особливо освітним, приймав участь у видавництвах, готовив нове видання творів і хотів побудувати собі хату над Дніпром, оженитися і дожити на Україні свого многострадального віку. Тоді він написав поему «Марія» та деякі меньші, дуже гарні твори і видав «Букварь».Та вже в осени 1860 року його почала мучити страшна хороба, водянка. 26 лютого 1861 року він помер на 47 році життя, на кілька днів перед тим, як оповіщено царський маніфест про знесення кріпацтва.
Його поховано на Смоленському кладбищі в Петербурзі, а весною 1861 р. перевезено на Україну й похоронено на високій горі, над Дніпром, біля Канева, недалеко того місця, де Тарас збірався будувати мешкання для себе й для свойої дружини.
Тарасову могилу гарно опоряжено, здвигнено високий залізний хрест і до неї ходять земляки поета, мов до святого місця. Збірник його поетичних творів «Кобзарь» став ніби другим евангелиєм України, найціннійшою книгою української літератури.
Тарас Шевченко по глибині чуття, по щирости вислову, по мистецтві вірша й по ширині світогляду не тільки найбільший поет України, але оден з найбільших світових поетів.
Література: 1) Кониський — «Жизнь укр. поета Т. Г. Шевченка» (Одесса 1898); 2) Кониський — Оповідання про Т. Шевченка (СПБ., 1901); 3) «Вік» т. І, (Киів, 1902), 4) Огоновський — (Історія літер. рус.); 5) Петров — (Очерки исторіи укр. литер. XIX ст.); Крім того про Шевченко писали: 1) Огоновський — Де-що про життя і літературну діяльність Шевченка (т. І, «Кобзаря», Львів, 1893); 2) Пыпин и Спасович — (Истор. слав, литер., т. І). 3) Пыпин — (Русскія сочиненія Шевченка, «Вѣстн. Евр.». 1888, т. II); 4) Чалий — Жизнь и произведенія Т. Шевченка, (Київ, 1882); 5) Кониський — Т. Г. Шевченко — Грушівський, т. І, II, (Львів, 1898 — 1901); 6) Зіньківський — Шевченко в світлі європейської науки, (пис. т. II, Львів, 1896); 7) А. Т-ий - Шевченко в отзывах о нем иностранной печати, (Одесса, 1874); 8) Колесса — Шевченко і Міцкевич, (Зап. Наук. тов. ім. Шевч., т. III); 9) Яковенко — Т. Г. Шевченко (СПБ., 1894); 10) Кранихфельд — Шевченко — пѣвець Украйни и Запорожья, (СПБ., 1901); 11) Бібліоґрафичний покажчик нової української літератури М. Комарова, («Рада», ч. І, Київ, 1883); 12) Энцикл. словарь Брокгауза и Ефрона, т. 39; 13) «Большая энциклопедія», тов. «Просвѣщенія», т. 20, і 14) «Былое», (1905, VI і 1907, V).
«Повне видання творів Тараса Шевченка», V. томів, Київ — Ляйпціґ, під редакцією Богд. Лепкого.