Струни/1/Слово о полку Ігоревім/Плач Ярославни
| ◀ Погром | Струни. Том 1. Слово о полку Ігоревім під ред. Богдан Лепкий Плач Ярославни (Панас Мирний) |
Поворот Ігоря ▶ |
|
Ой то не сива зозуленька закувала,
Не дрібні пташки защебетали, —
То Ярославна, рано до схід сонця, слізно ридала,
Словами промовляла:
„Ой полечу, — каже, — я зозулею,
Та помчуся по синім Дунаю,
Сяду-впаду край річки Каяли,
Змочу свої боброві рукави,
Та обітру князеви керваві
На хоробрім тілі його рани“.
Ой у Путивлі на мурові зрана,
Ще й ясне сонце не вставало, —
Як Ярославна гірко плакала, ридала,
Словами промовляла:
„Вітре, — каже, — буйнеє вітрило:
Чи то тобі мої сльози милі?
На щож вієш, вієш, завіваєш,
На що ханові стріли хапаєш,
На легкому крилі підіймаєш,
В військо мого князя пускаєш?
Чи то тобі є мало простору
Віятися попід небосклоном,
Сині филі в морі піднимати,
Кораблі на хвилях гойдати?
На щож мою радість розвіваєш —
На шовковій траві розстиляєш?“
Ой у Путивлі на мурові зрана,
Ще й яснеє сонце не вставало, —
Як Ярославна гірко плакала-ридала,
Словами промовляла:
„Ой ти, Дніпре, — каже, Славуто!
Чомуж мені не принесеш, синій,
Князя мого, єдину дружину, —
Щоб я йому, до схід сонця рано,
Своїх гірких сліз не посилала?“
Ой у Путивлі на мурові зрана,
Ще й яснеє сонце не вставало, —
Як Ярославна гірко плакала-ридала,
Словами промовляла:
„Ясне, — каже, — трияснеє сонце!
Любо сяєш з свого ти віконця,
Добрим людям тепло розливаєш —
На щож мене слізми обливаєш?
На що своє горяче проміння
Розсипаєш на княжу дружину?
На безвіддю — їх згагою томиш,
Сагайдаки — спекою згинаєш,
Стрілешниці — тугою замикаєш?“
(Переспів Панаса Мирного).