Струни/1/Пантелеймон Куліш

Струни. Том 1
під ред. Богдан Лепкий
Пантелеймон Куліш

ПАНТАЛЕЙМОН КУЛІШ.

Родився 1819 р. в Вороніжі. Походив із старої козацької родини. Виростав під впливом матері, яка була ходячою традицією козацької України. В школі пізнав росийську і дещо европейської літератури. Як Костомарова й Шашкевича так і Куліша до праці на ниві укр. літератури притягнули збірники Максимовича. Особисто зійшовся з ним і підпав під його вплив на університеті в Київі. Як студент збірав етнографічні матеріяли, котрі увійшли пізніще до двох томів його цінного видання «Записки о Южной Руси». Знайомство з польським письменником Грабовским, з бібліоманом Свідзіньским, з Василем Білозерським, а пізніше з Костомаровим та Шевченком мали великий вплив на вироблення його світогляду. Дуже талановитий, незвичайно пильний, але разом із тим палкий та імпульзивний кидав собою по всіх шляхах людського знання, скрізь шукаючи правди. Особливо хотів тую правду знайти в українській історії, в розумінню української траґедії. При його гарячій вдачі вело це до всіляких непорозумінь з окруженнєм і — з самим собою. Але це пізніше. Як студент і учитель ґімназії в Київі та Петербурзі він був українцем-ентузіястом.

Ректор пет. унів. Плєтньов цінив його високо. За його порадою Академія Наук рішила вислати Куліша за границю, щоб підготовився на катедру слявянських літератур. Куліш оженився з сестрою свого пріятеля, Білозерського (з Ганною Барвінок), Шевченко був їм за старшого боярина, та коли вибіралися за границю, їх арештовано у Варшаві, за те саме що Шевченка й Костомарова. Як Шевченка стрінула кара головно за «Сон» і «Кавказ», так Куліша покарали за «Повѣсть объ украинскомъ народѣ», в якій він ідеалізував козаччину та проводив ідею знесення кріпацтва. Перебувши 2½ року на засланню в Тулі, де пильно вчився европейських язиків, повернув 1850 до столиці. Тут розвинув дуже живу літературну й наукову діяльність. Придумав фонетичну правопись, заложив власну друкарню і з Білозерським від 1861 видавав «Основу». 1866 року переїхав у Варшаву, як високий урядник, але за листування з галицькими Українцями, котрі змагали до нового, народнього напрямку в політиці й літературі, втратив це місце. Поїхав до Праги й Відня, де дальше працював невтомно, між иншим над перекладом св. письма (у купі з проф. Пулюєм). Вернувши на Україну осів на хуторі Ганина Пустинь, де писав літературні, наукові твори і перекладав Шекспіра та других великих поетів. Помер 1895 р. Має величезні заслуги. Як знавець і мистець мови, як автор знаменитої повісти «Чорна Рада», як перекладач, критик, автор чудових ліричних віршів і майстерної ідилі «Орися», як незвичайно талановитий історик. (Хмельнищина, Вигівщина, Історія возсоединенія Руси, Отпаденіе Малороссіи отъ Польши). Як історик не проводить консеквентної лінії, зміняє часто свої погляди, гарячиться (гарячий Куліш), але має дар оживлювати минувшість і піднімати з гробу давно померших людий. З того боку ніхто йому не може дорівнати. Такої великої праці, такого безупинного мандрування по наших непротоптаних і травою забуття зарослих шляхах, такого зусилля думки не проявив (крім Франка), жаден другий письменник. За життя гнівались нераз на його земляки, казали, що Куліш сам себе пережив, але по смерти чимраз нище хилять голову перед його великим умом і може ще перед більшим трудом.

Твори Куліша вийшли в Київі, 1908–1910, 5 томів і у Львові 1908–1910, «Руська письменність», т. I–VI.

Література: Куліш П. — Погляд на українську словесність. «Хата». СПБ., 1860. Кулишъ П. А. — Сочиненія и письма (вийшло 5 томів). Київ, 1908–1910. Куліш П. — Твори («Руська письменність»), т. I–IV. Львів, 1908–1911. Жизнь Куліша. «Правда», 1868. Гринченко Б. — П. А. Кулишъ. Біограф. очеркъ. Чернигів, 1899. Шенрокъ В. — П. А. Кулишъ. Біограф. очеркъ. Київ, 1901. Маковей О. — Панько О. Куліш. Львів, 1900. Грушевський О. — З сорокових років (Кулішеві: «Повѣсть» і «Україна»). Записки н. т. ім. Шевченка», т. 83 і 85. Гринченко Б. — До історії Кулішевих «Досвіток». Науковий Збірник». Львів, 1906. Костомаров Н. — П. А. Кулишъ и его послѣдняя литературная дѣятельность. «Кіевская Старина», 1883, II. Мордовець Д. — За крашанку писанка — П. О. Кулішеві. СПБ., 1882, Левицький О. — Недрукована статя Куліша «Украинофиламъ», «Записки укр. н. т. в Київі», т. VIII. Доманицький В. — Марко Вовчок про Куліша. «Л. Н. Вістник», 1908, X. Грінченко Б. — До читачів (про Куліша). «Дубове листя», Київ, 1903. Грушевський О. — Поетична творчість Куліша. «Л. Н. Вістник», 1909, IX, X, XII.