| ◀ Про Мороза | Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий Думи |
Плачі невольників ▶ |
|
|
Думами називаємо поетичні твори лірично-епічного характеру, що оспівують боротьбу з Турками й Татарами, а також війни Хмельницького з Поляками і козацьке життя.
Вони мають свою окрему будову, свій поетичний вислів, окремий тон, і свої питьомі літературні прийоми.
Вірші в них неоднаково довгі, вони не вяжуться у строфи, тільки у льоґічні групи та рецитаційні тиради.
Призначені вони до виголошування під супровід бандури, струнного інструменту, котрий у козацьких часах був дуже поширений і зробився національним українським струментом.
Так як билини діляться на старші і новіщі, так і в наших думах видно два наслоєння: 1) думи невольницькі і лицарсько-козацькі, у яких оспівана боротьба з бісурманами, і 2) думи на тлі війн козацько-польських.
Старші думи визначуються піднесеним тоном, що нагадує псальму, проповіддю любови ближнього, пошаною для авторітету батька й матери, етичними й моральними прінціпами.
У молодших — менше ліричного, а більше реалістичного, побутово-соціяльного елєменту, вони виблискують дотепом і сатирою, в деяких, як про Ґанджу Андибера й Козака Голоту багато щиро українського гумору.
Думи списано з уст народу що лиш в XIX. ст. Перший списав їх Ломиковський в Миргородщині, 1805. р.
Вперве видані Думи кн. Цертелевим 1819. р. Передрукував їх Максимович у своїх збірниках укр. пісень 1827, 1834, 1849. р.
Крім Ломиковського записували Думи: Плятон Лукашевич, Амврозій Метлинський, Пант. Куліш, Олександер Русов і Павло Чубинський. Року 1893. видрукував Павло Житецький студію: «Мысли о народныхъ малорусскихъ думахъ», у яких помістив збірку дум, записаних Ломиковським.
Перше наукове видання дум з варіянтами й поясненнями зготовили й видрукували Володимир Антонович і Михайло Драгоманів: «Историческія пѣсни малорусскаго народа» (Київ, 1874. і 1875.).
Нові варіянти збирали: Томачинський, Іващенко, Чубинський, Охорович, Горленко, Сумцов, Малинка, Каллаш, Грінченко, Мартинович, Сластьон і Сперанский.
Мельодії деяких дум списав в 70. роках Микола Лисенко. («Записки юго-зап. Отд. И. Р. Геоґр. Общ.» 1874.).
Перше повне видання Дум з розвідкою, поясненнями, нотами і знимками кобзарів зготовив Др. Філярет Колесса, (Львів, 1920. р.)
Погляди учених на походження і справу авторства дум дуже відбігають від себе.
Куліш догадувався, що авторами дум були козаки, а сліпці від них переняли ці твори.
Житецький тримався гадки, що перші творці дум належали до старців-калік, із людей грамотних, котрі своїми піснями проводили в народ думки про любов до людий і про христіянське життя, бо не серед військових колотнеч, а серед культурної обстанови могли родиться такі гуманні твори.
Із тих старців згодом нібито виробились окремі військові кобзарі.
Як би воно не було, в думах видно творення образованих людий, видно виразні прикмети автора, чи авторів, видно літературну ерудицію.
Само слово «Дума», хоч воно є в Болгарії, мабуть нашого походження (думу думати). Можливо, що думами вже давно у нас називали такі лицарські твори, як «Слово о полку Ігоревім».
Думи співали в нас бандуристи. Дехто виводить їх від балканських співців-авантюристів, пандурами званих...
Та це зайва робота. В нас від найдавніщих часів водилися не тільки великі поети як Боян і автор «Слова о полку», але й мандрівні співаки: гудці, сварці, шпілеве, празднословці, сміхословці, волхви й скоморохи.
Могли заходити й чужі співаки (Сербини), але кобзарі й бандуристи мали свою власну традицію, своє родове дерево.
Вони не тільки супровожали наших козаків і співали своїм людям, але й між чужими славилися гарними співами.
В XVI століттю тримали їх у своїх дворах польські вельможі, у XVIII увійшли вони на царський двір. Року 1730 оден з них Григорій Любисток забавляв царівну Елисавету Петровну і ізза його було в Петербурзі чимало клопоту.
Та не тільки бавити вміли наші бандуристи. Року 1770. відрубано голови трьом із них, а саме: Скрязі, Соковому і Варченкови за бунтарство проти панів.
Куліш і Чубинський вважали Остапа Вересая останнім бандуристом. Та так зле воно не було.
В Полтавщині намічують ще й тепер 76 сліпців, здебільша бандуристів, в Харківщині 32, в Чернигівщині 25, а київський статистичний комітет в 1903 році зібрав був звістки про 289 кобзарів і лірників у Київщині.
З новіщих бандуристів більш відомі: Мих. Кравченко, Петро Древченко, Терешко Пархоменко, Іван Нетеса та Кучеренко.
Найстарша звістка про думи є в Анналах Сарніцкого (Annales sive de origine et gestis Polonorum. Під роком 1506. каже він, що в боротьбі з Волохами полягли два брати Струсі, про яких Українці співають сумні пісні (elegias, quas dumas vocant).
Морштин каже (1606. р.) що дума була вже тоді конечною частиною козацького життя; думи складали ще за життя героїв у слід за історичними подіями і призначали їх до співу.
Думи, що переховалися до наших часів і були у перве записані 1605 року це мабуть останок тієї багатої літератури, останок, який перейшов пізніщу редакцію і не в одному відбігає від первісних ориґіналів, тим більше, що форма їх незвязка, приступна для вставок і відмін.
В світовій літературі думи займають почетне місце і з огляду на багацтво змісту, на тон і оригінальність вислову та настрою.
Це одна з наших гордощів національних, не даром же про думу сказав Шевченко, що вона «не вмре й не загине».