Струни/2/Григорій Кернеренко/Марне дожидання

Струни. Том 2
під ред. Богдан Лепкий
Марне дожидання (Григорій Кернеренко)

1922

МАРНЕ ДОЖИДАННЯ.

Снігом будинки й шляхи всі заносе,
Темно кругом і нічого не чуть;
Тільки що вітер гуде та голосе,
Коні жахаються, санки несуть.
„Гей же ви, коні! Несіть, поспішайте;
Треба до милої звечора стать.
Гей, веселіше! Ви часу не гайте:
Боже боронь, у степу ночувать“.
Санки все більше у сніг загортає,

Коні зморились, дороги нема;
Дідько регочетыя, радий, стоибає,
З вітром стрибає і сміх підійма.
Ось уже близько і мила, мов чує,
Як її милий до неї спішить.
„Вас, любі коні, вона нагодує,
І поцілунком мене ощастить“.
Холодно в руки і в очах темніє.
Коні померзли, дріжать і сопуть;
Тіло од холоду стигне, коліє,
В мислях страшнії малюнки встають.
Милая довго в вікно виглядала,
„Божеж мій, Боже! Нема і нема“ .. .
Так вона милого і не діждала:
Ззіла коханого люта зіма.