|
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі,
Повій, вітре опівночі.
Між горами там долина.
Там біленькая хатина;
В тій хатині голубонька, —
Голубонька-дівчинонька.
Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця;
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівча миле.
Повій, вітре, тишком нишком;
Над румяним білим личком,
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила, подивися.
Як спить мила, не збудилась, —
Згадай того, з ким любилась;
З ким любилась і кохалась,
І кохати присягалась.
Як забється їй серденько,
Як дівча зітхне тяженько,
Як заплачуть чорні очі,
Вертай, вітре, к полуночі!
|
