Струни. Том 1
під ред. Богдан Лепкий

Нива (Михайло Старицький)
• Для робіт з подібними назвами див. Нива
Нива.

Гей, ти, ниво, — в тебе гону
Од Кар пату аж до Дону!
Та широкаж, як погляну,
Геть укрилась килимами,
Огорнулася лучами
Й простяглася до Лиману.

 — Щож то, ниво, лихом збита!
 Потом, кровю полита,
 Ниньки сталося з тобою?
 Не красуєшся стогами.
 Не питаєшся скиртами,
 А глушишся лободою?

— Ой, ви, жалібники діти,
Та не вам би й говорити.
Як сами байдуже спали!
Деж були ви? инші руки
Завдавали рідній муки,
Репяхами засівали!

 — Колись добре я родила:
 Виростала з мене сила
 Ворогам на страх і горе!
 А тепер я геть дичаю
 І не бачу скруті й краю.
 Бо ніхто мене не оре.

— Правда, ниво! За сльозами
Не рушали ми з ралами...
Гайда в поле! Гине нива!
Додамо до праці руки:
Хоч не ми, то діти, внуки —
А таки діждуться жнива!