Сторінки минулого (1966)/4/Справа мого визнання турецькою владою
| ◀ Перші кроки в Царгороді | Сторінки минулого. Частина 4 Справа мого визнання турецькою владою |
Під фактичною окупацією Антанти ▶ |
|
Неґативна постава союзної військової влади, невільне положення турецького правительства під союзною окупацією, деструктивна чинність б. українського посла — все це утворювало обставини, дуже несприятливі для діяльности і в першу чергу для самого існування української дипломатичної репрезентації. Маніфестаційно заявленою орієнтацією нашого посла на єдину Росію дуже було принижено престіж української державности в очах представників Антанти і навіть в очах турків, що взагалі ставились до справи української незалежности прихильно.
Я мав безперечні дані, що, не вважаючи на вказаний угорі загальний напрям тодішнього антантського уряду, з турецької сторони користуюся повною прихильністю, але справа мого визнання затягалася різними сторонніми обставинами. Формальні перешкоди старався утворити все той самий б. посол Суковкин. Він подав до Міністерства Закордонних Справ заяву, в якій, не визнаючи зміни уряду на Україні, повідомляв, що я не привіз ні одкликної грамоти (lettres de rappel) для його, ні креденціяльної грамоти (lettres de créance) для себе, та пропонував реставрувати його на становищі посла української держави, мене ж уважати приватною особою, а при тім подавав до відомости, що копію сієї заяви він посилає представникам Антанти.
Сі заяви б. посла не осталися без наслідків в міністерстві закордонних справ, яке, виявляючи цілковите бажання прийняти нового посла, все ж вимагало одкликної грамоти попереднього. Такої грамоти Директорія б. послові Суковкину не дала, бо, згідно з правилами міжнароднього права, зміна вищої державної влади сама собою викликає демісію посла, призначеного попередньою владою, і він міг би продовжувати свою місію лише в тім разі, коли б дістав нові на те уповноваження. В такому напрямі і подано пояснення міністерству закордонних справ разом з копією моєї креденціяльної грамоти, про яку п. Суковкин неправдиво повідомляв міністерство, що її у мене нема.
Головною все ж причиною затяжки мого визнання та урочистого прийому султаном було побоювання турецького правительства, щоб не було принизливої для нього комплікації з боку окупантів за визнання посла невизнаної ними держави, — се мені пізніше отверто й пояснили в міністерстві. Прийом мого попередника султаном стався зараз після армістісу, коли окупантська влада ще не перейняла усіх галузів державного життя Туреччини. В тім прийомі яскраво виявилося принціпіяльно сприятливе відношення голови турецької держави до справи самостійности України, як близької сусідки та натуральної спільниці Туреччини. Я прибув вже через пів-року після того, коли Туреччина вже цілком підлягала окупаційному контролеві. Тому офіціяльний прийом посла держави, невизнаної союзниками, вже з засади зустрів поважні перешкоди.
Пертрактації з Високою Портою привели врешті до напів-офіціяльного визнання в формі пересланого мені в турецькій мові листа Міністра закордонних справ до великого везіра. Ось текст того акту в перекладі:
З поданої в доручене мені Міністерство Закордонних Справ копії довірочних грамот, переданих їх власникові, згідно встановлених правил, безсумнівно виявляється, що власник сей, б. Міністр Культів Українського Правительства і Губернатор Буковинської губернії пан О. Лотоцький призначений згаданим правительством до встановленого в Константинополі Українського Посольства, яко надзвичайний Посол і Повноважний Міністр.
З огляду на деякі поважні міркування, що повстають з надзвичайних обставин нинішнього моменту, видачу установленого, згідно закону, для Його Ексцелєнції п. Лотоцького акту про згоду (аґреман), а також і офіціяльне переведення церемонії передачі ним довірочних грамот Його Імператорській Величності Султанові поки що відкладено.
Але, не вважаючи на се, зносини з Посольством фактично продовжуються.
Рівнож факт призначення Українським Правительством п. Лотоцького до Константинополя Послом, з додержанням усіх встановлених правил, позбавляє офіціяльної якости Посла п. Суковкина, який до того часу прибув сюди в тій самій якості та перебуває до сього часу ще в Константинополі.
Але до мене подано, що зазначений п. Суковкин, про цілу низку недобрих вчинків якого надходять відомості самовидців та чутки, і до сього часу продовжує звертатися до деяких установ яко Посол.З огляду на вище означене, маю ласкаво просити Вашу Високість вшанувати мене дозволом на подачу циркулярного повідомлення, яким офіціяльні установи, згідно з вище згаданим, були б поінформовані про дійсне становище річей“.
Доконане сим актом напів-офіціяльне визнання реалізувалося в постійних ділових зносинах між Високою Портою та Посольством і послом.
Зносини з міністерством закордонних справ мали постійний та дуже уважливий, з боку міністерства, характер. Для ілюстрації наведу такий факт. Одного разу, коли прибув я на призначену мені міністром Софа-беєм авдієнцію, зустрів мене замість міністра його заступник Решад-бей, висловлюючи в імені міністра вибачення, що міністр мусів одїхати до великого везіра, який несподівано викликав його до себе. Решад-бей, очевидно, помітив моє незадоволення, що міністр не завідомив мене про ту зміну, і того ж дня міністр був з візитою на мойому приватному помешканні.
Крім чергових справ біжучого моменту, зносини з Високою Портою торкалися і справ основних, що ними мали уладитися практичні взаємовідносини двох держав, коли б для того мала наступити фактична можливість. З огляду на ті обставини, в яких перебували Туреччина і Україна, робота Посольства і полягала головно в утворенні певного ґрунту для тих майбутніх взаємовідносин. Із справ, які при тім порушувалися, найбільш поважне значіння мали консульська конвенція та майбутній товарообмін Туреччини з Україною[1].
З матеріялів, які у мене заховалися щодо справ сього порядку, подаю в додатку рапорт радника Посольства п. Я. Токаржевського-Карашевича.
——————
- ↑ Зараз по мойому приїзді до Царгороду, коли ще були вигляди на опанування української території нашою владою, я звертався до свого уряду з проєктами навязання економічних стосунків з Туреччиною. Малося на увазі заснувати, на початку в Царгороді, відділ якого поважного кооперативу та банкової установи. Зносинами економічними, — писав я, — скріпилися б і політичні наші відносини з Туреччиною, які власне не мали досі реального ґрунту та держалися лише політичним романтизмом, на спогадах про факти історії та на мріях про далеке майбутнє, а через те й не були остільки міцні й тривкі, як се потрібно нам від такої безаґресивної держави, як Туреччина. В дальших пертрактаціях з Великою Портою на економічні теми, розуміється, треба було уникати конкретних форм економічного співжиття, як у даних умовах нереальних, та обмежуватись опрацюванням формальних основ майбутніх відносин.