вона вміла так складати маленькі піраміди городини, що вони видавалися великими, дарма, що там було всього по три морквиці та три ріпки. Перехожі зупинялися, сміючись, коли дівчинка кричала тоненьким голосочком:
— Мадам, мадам, заходьте до мене, будь ласка… по два су купка!
В неї були свої покупці, і її купки городини здобули собі славу. Тітка Шантмес, сидячи між двома дітьми, сміялась нечутним сміхом, від якого її груди підскакували аж до підборіддя — такі кумедні були ці серйозні дітлахи, зайняті своєю роботою. Вона совісно давала кожному з них щодня по одному су. Та торгівля у роздріб чищеною городиною незабаром їм надокучила. Вони зростали, мріяли про вигіднішу роботу. Проте, Маржолен довго ще залишався дитиною, що дуже дратувало Кадіну.
— У нього в голові стільки думок, як у капустяній голові, — казала вона.
І справді, хоч скільки знаходила для нього його товаришка різних способів гроші заробити, він не тільки не вмів нічого придбати, але навіть не годен був доручення виконати. А сама вона була велика пройда. Як Кадіні минуло вісім років, вона найнялася до однієї з тих перекупок, що сидять на лавах навколо базару з кошиками цитрин, а ціла юрба дівчаток продає ці цитрини під їхнім доглядом. Кадіна пропонувала публіці із своїх рук цитрини по три су за два, доганяла перехожих, підсувала жінкам товар під самий ніс, бігом бігла назад за новим запасом, коли в неї розбирали всі цитрини. Дівчинка одержувала два су за кожних дванадцять проданих цитрин і, коли щастило, заробляла по п'ять і по шість су. На другий рік вона торгувала чепцями по дев'яті су; тут заробіток був кращий, та треба було дуже пильнуватись, бо така торгівля на вулицях заборонена. Кадіна носом чула поліцаїв за сто кроків; чепці негайно зникали в неї під спідницями, а сама вона з невинним виглядом починала гризти яблуко. Згодом мала почала продавати з лозових ночовок пиріжки, коржики, вишневі торти, бісквіти, кукурудзяні сухарики, товсті та
