службовцями! Я дві години чекав своєї платні! Нас у конторі зійшлося чоловіка з десяток. Чекаєте, голубоньки? То й чекайте на здоров'я. Дві години чекали, аж нарешті під'їжджає мосьє Манурі каретою, мабуть, просто від якоїсь повії. Адже ці комісіонери всі злодії, та й задатися люблять… Ще й дрібними грішми заплатив, свиня!
Робін висловив своє співчуття до Льоґра легким рухом повік. Раптом гнів Льоґра знайшов собі жертву:
— Роза! Роза! — закричав він, висуваючися з кабінету.
І коли дівчина тремтячи стала перед ним, почав її вичитувати:
— Ну, чого стали? Коли це ви будете ласкаві звернути на мене увагу? Бачили, що я увійшов, і думки не маєте мені мій мазаґран подати.
Ґавар замовив іще дві порції мазаґрану. Роза поспішала виконувати вимоги трьох гостей під суворим поглядом Льоґра, що пильнував очима кожну чарку та маленькі блюдочка з цукром. Сьорбнувши ковток, він трохи заспокоївся.
— От кому скрута, так це Шарве, — промовив він трошки згодом. — Він чекає Клеманс на пішоході.
Проте, Шарве увійшов із Клеманс. Він був здоровий, костистий, ретельно виголений, з горбатим носом та тонкими вустами. Шарве жив на вулиці Вавен за Люксембурґом, називав себе вільним професором, а в політиці був гебертистом. Із своїм довгим волоссям, зачісаним вгору, з надзвичайно далеко виверненими вилогами старого сурдута, Шарве вдавав з себе конвенціонала, був дуже широкомовний, говорив їдко, звисока, похваляючися своєю ерудицією, і тому раз-у-раз розбивав своїх опонентів. Ґавар його боявся, дарма, що не хотів цього визнати. Як Шарве не було, то він казав, що той «дуже переборщує». Робін рухом вій ухвалював усе. Самий тільки Льоґр сперечався часом із Шарве щодо заробітної плати. Та Шарве залишався диктатором групи, переважуючи решту і сміливою самовпевненістю, і освітою. Вже більш як десять років Шарве з Клеманс жили як чоловік із жінкою, на заса-
