Як-то в бурю по небові галас повстане,
В чорних хмарах так грякне, що страх!
І за хвилею вирине хвиля та й гряне,
Й озоветься в лісах, на горах:
Чи не той-то козак, що де стане,
І земля там потане?
Чи не той то козак, що де гляне,
І трава там зов'яне?
Чи по степові з вітром гарцює не той-то козак,
Од якого тікає Татарин і Лях?
Чи не він-то гука, перескокує гору й байрак,
І на вражі полки сипле кару і жах?
Як-же то вранці
В червоній хмарці
Сонце випливає.
Чи не з чужини
То до дівчини
Козак приїзжає?
Не одсувайте кватирки в вікні.
Не обступайте широких воріт
І старі, і дівки, й молодиці!
Бо вже не грає козак на коні,
Бо вже не стогне земля од копит:
Вже умер чорнобривий, умер білолиций!
Як він вертався з краю чужого в свій дім.
Та як він їхав в долині,
Буря повстала, загуркотіло, і грім
Впав, повалився в долині!
Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/148
Цю сторінку схвалено
3. Козак та буря.
— 154 —