потавати

потавати

Потава́ти, таю́, є́ш, сов. в. пота́ти, та́ну, неш, гл. Тонуть, утонуть. Вх. Зн. 54. Миколай пішов за попом водою, але не потавав. Гн. II. 240. Відро було залізне та й потало у криницю. НВолын. у. Ой упала звізда з неба, потала в кирницю. Гол. I. 289. У синє море сонце вже потало. Федьк.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924