кінь або пара волів з возом. На кождих 50 людей мусїв бути їх власний плуг з волами, плугатирями й погоничами. Через те в краю не лишив ся майже нїхто, що мав би силу працювати. Не було кому, нї не було чим орати й сїяти. Як же посїяли, то вже не було кому жати. В додатку ті, що лишили ся вдома, чуючи, що їх козаки на лїнїях загибають з голоду, мусїли їм з дому довозити харчі. Козаки на роботї загибали від тяжкої працї й недуг, а ті, що лишили ся вдома, гинули з голоду та тратили ся, довозячи їм в чужину харчі. Так то Москва нищила з розмислом наш український край!
Як Москалї нищили Україну, посвідчив сам московський фельдмаршал Мінїх. В 1735 р. він так писав: Гетьманщина давнїйше могла вислати в поле сто тисяч козаків. Сього року зібрано тільки 20 тисяч. З того в кримський похід вислано 16 тисяч. По 300 верстах маршу лишило ся їх тільки 12.730, по більшій части безкінних або з сухоребрими шкапами. Зате Запорожцї, котрі що лиш вернули зпід татарського підданства[1], добре узброєні й кождий з них прийшов з двома або й трьома добрими кіньми“.
Якого великого знищення наробили на Українї ті лїнїйні й канальні роботи, можемо виміркувати з того, що про ті роботи співано так багато пісень та що ті піснї дожили до наших часів. Ось деякі з них:
|
У Глухові у городї у всї дзвони дзвонять, |
- ↑ По полтавськім погромі (1709 р.) Запорожцї подали ся в татарську землю, де хан позволив їм осїсти кошем коло Олешок над Днїпровим лиманом. Року 1733 Залорожцї помирили ся на час з Московщиною й вернули на Запороже та помагали Мінїхови в походї проти кримських Татар.
