ланках; нарешті школи церковно-парахвіяльні, які будувались при кожній церкві в паланках. У запорожців був такий звичай, що коли вони мали де в селі будувати церкву, то без шпиталю та без школи не будували іі.
Про своі школи запорожці дуже пільнували і клопотались. Якось-то проміж січовими школярами почалась велика хвороба. Запорожці визвали із Киіва лікаря, німця Юста, і привезли його на Січ оглядіти школу. Лікарь Юст, оглядівши школу, сказав кошовому отаману, що учнів в Січі дуже багато, а школа для такоі сили учнів невелика, і радив вивести учнів в луги, школу добре обризкати і поширити і тоді уже учити знов.
Що запорожці були не аби-які письменники, це видко із тих слів та оборотів, які можна вичитати у іх листах. Вони писали так; „Респонс (заміст одповіт), Евксинопонт (Чорне море), недишкреція (беззаконня), упасти в канікулу, се-б то упасти в скаженину (canis — собака);
