гутні були запорожці. Вони міцні були ще й через те, що кріпко вірили у Бога, надміру любили святе писання і дуже поважали духовничий чин. Один столітній дід запорожського роду казав про запорожців так, що хто не був запорожцем, то той не вмів і Богові молитись гаразд. І справді, з молитвою до Бога запорожці виступали у похід, на війну, з молитвою повертались вони і з походу; прибувши в Січ, завжди „воздавали хвалу Богові молебнымъ пѣніемъ и веселою арматною стрельбою“. Перед тим, як виступати супроти ворога у похід, запорожці часто засилали своіх оповістників скрізь по селах та по городах, і ті скликали православний люд на війну супроти ляха-католика, або ж турка-бусурмена боронити святу православну віру святий божий хрест. „Хто хоче, щоб його за віру христіянську посадили на палю, хто хоче, щоб його четвертували, колесовали, хто ладен перетерпіти усякі муки за святий хрест, хто не боітця смерти — приставай до нас. Нетреба лякатись смерти:
Сторінка:Яворницький Дм. Як жило славне запорожське низове військо (1912).pdf/18
Цю сторінку схвалено
