силу меценатів. Біля цих високих королівських та князівських дворів і розвивалася тодішня німецька література.
Батько Шіллера був полковий фершал, що згодом дослужився до капитанського чину. Хлопчика свого він любив і виховував в правилах протестанської побожносте. Молодий Шіллер вчився спочатку в школі м. Людвигсбурга і мріяв бути пастором. 1772 року, герцог вюртемберзький, що у нього у війську служив батько Шіллера, заснував біля Штутгарда академію. Туди переведено учнем і молодого Шіллера, проти його волі, бо Шіллеру наказано було кинути теологію та вивчати юриспруденцію (готуватися на адвоката). В академії панував суворий військовий режим, і учні, одягнені у військову форму, в напудрених париках, були розбиті на відділи і підпорядковані капитанам та майорам. Звичайно, Шіллеру було нудно і важко підкорятися такому режиму. Він пагано вчився та багато читав, особливо французьких письменників, Вольтера і Русо. Під їх впливом він втратив частину своєї колишньої побожности. Сприяло тому й те, що Шіллер, з дозволу герцога, замість юридичних наук перейшов на вивчання медицини. В академії ж Шіллер зробив перші свої літературні спроби. 1780 р. він скінчив академію і був призначений в полк лікарем. За цей час Шіллер написав трагедію „Розбійники“. Поставлено її було 1782 р. на сцені театру в Мангеймі, куди Шіллер поїхав без дозволу начальства. П'єса мала величезний успіх, що цілком компенсував автора за двохтижневу арешту після повороту в полк (в наслідок самовільної одлучки). З дня постановки „Розбійників“ ім'я Шіллера стає найбільш популярним ім'ям в Німеччині, поруч з іменами Гете, Гердера й Віланда. Секрет успіху трагедії Шіллера лежав не лише в літературній її вартості, але в ідеях революційного протесту проти традиційної морали тогочасного суспільства. Герої Шілера, самі одщепенці суспільства — розбійники, громлять в своїх промовах сильних мира, виступають на захист всіх пригноблених, скривджених цими сильними, проти держави, проти церкви.