Шановний автор намічає інтересну дидактичну інтерпретацію їх, але тільки намічає, не даючи задоволення практичним потребам педагога. В науковому відношенні нова робота Ф. І. Шмідта викликає багато сумнівів. Навряд чи можна так безумовно приймати біогенетичний закон, як це робить наш автор і навряд чи допустимо таке вільне «поводження» з цим законом. Проф. Д. Болдуїн, спеціаліст в цій справі (дивись його «Духовное развитие детского индивидуума и человеческого рода») вносить ряд поправок як раз в ту частину біогенетичного закону, яка стосується до повторення індивідуумом культурних епох людства. Безперечним в цьому законі являється, може бути, тільки самий принціп, а тому при практичному переведенню його треба бути дуже обережним. Багато сумнів викликає біогенетичний закон також що до розвитку окремих здібностей людини напр., графичних.
Не вияснено в роботі Шмідта також відношення педагога до фаз природнього художнього розвитку: чи повинен він цілком підлягати цьому розвиткові, чи він може вносити в нього які-небудь нормативні елементи, в де-яких своїх положеннях Ф. І. Шмідт протирічить з иншими дослідувачими цієї справи: напр., він стверджує, що діти мають не велику здібність уявлення, тоді як більшість вчених (найбільше Д. Сьоллі), настоює на протилежнім: діти визначаються сильно розвиненою уявою, як що не до якости її, то до кількости.
Зустрічаються положення, в котрих автор суперечить собі самому: на стор. 23 він пише, що в мистецтві мають значіння не техничні прийоми, а творчі задуми, а на стор. 31 він приходить до висновків, що в дитячому мистецтві, як і в мистецтві дорослих, в історії онтогенетичній як і в історії філогенетичній, суть не в сюжетах, а в художніх формах — в стилі. Але при всьому тому, що де-які основні положення не доведено, при всій своїй науковій необережності й парадоксальності нова праця Ф. І. Шмідта складає собою безперечну цінність, як талановита стимуляція педагогичної думки в тій галузі, яка більш за все потрібує наукового дослідження й звільнення від анахронізмів.
Я. Мамонтів.
Мих. Йогансен. Кроковеє коло. В-во «Гарт». Київ—1923, 29 стор.
В збірці одинадцять поезій друкованих раніше нарізно. Йогансен — ювілер форми (як охрестив його В. Коряк) — дуже строгий до себе і не спішить кидати возами продукти своєї праці. Таким строгим мусить бути кожний справжній майстер. Але аскетична строгість і вибагливість перехиляється за вінця. На нашу думку, це до де-якої міри й шкодить Йогансенові. Так, очевидно, по цій причині Йогансен викинув половину вірша «Червона Армія», друкованого в гартованській збірці «Революція».
З одинадцяти віршів — п'ять — чиста поезія, решта — соціяльні, революційні. Доводиться констатувати, що «чиста поезія» не вся вдала. Так «сантименти» можна б було і не вміщати. З цієї категорії найсильніші два вірші: «День» і «Ніч».
