— І капризи твої будуть заспокоєні, — сказав Іван. І справді, щвидко панна Ніна почала робити якнайобширніший ужиток із даного їй права. Блискучий, шумний, оглушаючий вир великосвітського життя був властивим її елементом. От і кинулася вона в той вир з запалом властивим її гарячій вдачі, швидко забула про все інше. Іван, для якого вона зразу почувала вдячність і якусь крихітку справдішньої прихильности, незабаром упав в її очах до ряду тих підрядних істот, зроджених на те тільки, щоб заспокоювати потреби і капризи істот вищого розряду. В прирівнянню до блискучих денді²⁹), котрі роями вилися довкола Ніни, Іван справді був дуже непоказний. Він не вмів говорити ніякою мовою, крім своєї рідної, якої на щастя, блискучі паничі ані в зуб не розуміли, був маломовний, отяжілий і сумовитий. Бували хвилини, коли видавався їй попросту ідіотом.
Вони проживали, звичайно, в гарних віллях або в першорядних готелях, займали по кілька кімнат, при чім Іван, звичайно, як упертий русин, завсігди приміщувався в однім затильнім покоїку, обставленім скромними меблями, а решту лишав для Ніни і для її гостей. Коли по якімось часі побачив, що його мовчазлива присутність і незґрабні рухи не всмак Ніниним гостям, перестав показуватися в сальоні, цілими днями сидів у своїй кімнатці й
92
