Одного дня післав господар Івана до ліса, щоб дров сухих нарубав, вязанку навязав і додому приніс. Днина була літня, робуча, і господар не хотів для крихти сухариння ³) мучити коней. А що Іван змучиться — це байка. Такому лінюхові це навіть до здоровя причиниться, коли трохи примне кості.
Ішов Іван у ліс із сокирою за раменем, та й бурчав і кляв ненастанно. Прийшов, сів на старім пеньку, щоб хвилю відпочити, але не переставав бурчати та перебендювати.
— Господи, — зідхнув він нарешті, — що Тобі завинила душа моя, що Ти її засудив на оцю вічну каторгу! Чи ж не змилуєшся наді мною, чи не позволиш мені хоч рік, хоч місяць, хоч тиждень жити спокійно, щасливо, без тої проклятої праці? Ой, бо допекла мені вже до живого та праця! Ненавиджу її, як невільник свої кайдани, але так само, як невільник кайданів, так я її не можу позбутися й на хвилину. Навіть у сні не перестаю працювати, не можу розстатися з моєю мукою. Боже, змилуйся надо
10
