— Де гроші? — верещали вони.
— Питайте пана.
— Бийте лакейські душі! — крикнув ватажок волоцюгів. — Бийте, щоб душа пити просила, нехай признаються!
Драбам не треба було це два рази говорити. В одній хвилині кілька дужих хлопців розпростерло бідних лакеїв насеред гостинця та й давай молотити їх ломаками. Тимчасом інші витягали з карети князя, що з страху, бачилось онімів цілком.
— Де гроші? — крикнув йому над вухом ватажок.
— Лю… лю… люди! Лю… лю… люди! — белькотів князь, не мігши з переляку вимовити слова.
— Ге-ге! Ясному пану язик заплутався! — посмішкувалися драби. Ватажко тимчасом перешукував нутро карети. Але хоч і як старанно перетрясав, то все таки, крім золотого годинника й деяких інших цінних речей, нічого не міг найти. Грошей мов і зовсім не було в кареті.
— Певно їх при собі має, — сказав ватажок і почав так само старанно обшукувати князівську особу. Але й це було надармо. Князь немов прочував біду і рано, заким рушили в дорогу, сховав гроші в потайник, зроблений у деревяному пудлі¹⁴) карети й відомий тільки йому
62
