Івана, а надто був багацький син і міг Іванові допекти тисячними способами, коли тільки захотів. Тож Іван не осмілився задиратися з ним, тим більше, що Гринько все ще стояв коло смереки, держачи рукою затичку і від часу до часу прислухаючися гранню увязненої мухи.
— Але ж то грає! — скрикнув радісно Гринько. — Ще я не чув мухи, яка б так грала. Послухай лишень, Іваську!
Іван хвилю вагувався, а вкінці немов щось попхнуло його до смереки, приложив вухо і слухав.
Писк не переставав і проймав його дрожжю. Якийсь глибокий жаль проймав його. А коли вкінці відірвався від смереки і пішов дальше за худобою, то розпучливий, жалібний бренькіт немов усе біг за ним наздогін, сверлував і мучив його. Довго Іван не міг заснути тої ночі, але й у сні бачив нещасну муху, зашпунтовану ⁴) в дереві, чув її писк, але в сто разів голосніший, немов зойк вітру в скальних заломах або немов плач жінки над мерцем.
— Ні вже, будь що буде, я завтра мушу її випустити! — сказав Іван сам до себе. — Як тільки худобу вижену до ліса, зараз забіжу до тієї смереки й витягну затичку. Нехай собі бідна муха летить до своєї хати!
З тою постановою Іван заснув.
Та тільки на другий день не так сталося,
14
