Сторінка:Франко Іван. Без праці (Краків, 1941).djvu/128

Цю сторінку схвалено

Бо й що ж ви можете мені дати? Того, чого мені найбільше треба, щастя, внутрішнього вдоволення…

— Е, цього, небоже, я тобі дати не можу! — сказав Дід.

— Знаю це, — мовив Іван. — А за все інше спасибі вам. Усе інше я собі здобуду працею, в меншій мірі, в більшій мірі, різниця невелика. Бувайте здорові, Дідусю!

— Іди здоров, синашу! — сказав Дід і, закрутившися млинком на однім місці, пірнув у землю, мов той свердель⁴⁵).

***

Що сталося з Іваном? Здавалося йому нараз, що якась важка змора, яка досі держала його в своїх лабах, відступила від нього й позволила йому віддихнути свобідно і випрямитися. Він віддихнув, підняв угору голову — і пробудився!

— А! Що це зо мною було? — скрикнув, схапуючися з пенька, на якім сидів дрімаючи.

— Чи це сон був, чи й справді я мандрував по чужих краях?

Оглянувся довкола й побачив свою сокиру, зарубану у пеньку.

— Тьфу, щезни маро! — скрикнув Іван. — І присниться чоловікові диво! Певно, я десь у таке дивне місце сокиру зарубав. Та гов, чи на-

129