чудодійний перстень не позволяв йому навіть на цей труд. Хоч здавалося, що Іван іде піхотою по землі, то прецінь він чув, що невидимі руки несуть його в повітрі і не позволяють навіть доторкнутися ногам до твердої землі. В цілій подорожі дізнавав Іван чуття того листка, яким кидає буря.
Воля його ослабла, бо їй не приходилося поборювати ніяких перешкод. Тільки тепер він пізнав основно, що праця — це не тільки твердий обовязок людини, але просто умова його життя, конечна для життя так, як повітря до дихання. Пізнав, що без праці чоловік звільна перестає бути чоловіком, самостійною істотою. Недостачі тої людської самостійности не нагородять йому ніякі скарби, ніякі розкоші, бо все, здобуте без праці, є чимсь чужим для чоловіка, якимсь привидом, холодною лудою⁴³), яка не насичує духа, а тільки його знеохочує і затроює.
І почав Іван проклинати той чудовий дар, яким колись так тішився, як найціннішим придбанням, а який тепер стався не його власністю, але його невмолимим паном, всемогучим владником його тіла й душі. І зовсім природньо: хто мені все дає, від кого залежу, у того я ввесь у руках. На Іванову душу щораз тяжче налягала чорна хмара того почуття, що він дуже грішить, уживаючи всього без праці. Він почав боятися сам своїх, навіть найневинніших бажань, щоб
124
