— В чім, в чім тобі помогти, ти, безуме якийсь?
— Розвідатися в суді, на які гроші буде та ліцитація і як би до неї приступити.
— Але з тобою, таким нехарапутним наймитом, і говорити про те в суді не будуть.
Іван, не кажучи й слова, зірвався з місця, вийшов за стінку, і по хвилі явився перед Бантромієм убраний, як пан, при золотім годиннику, з товстим золотим ланцюжком, у перснях з дорогим камінням, держачи в руці ліску³⁹) з золотою головкою далеко більшою, ніж у барона.
— Ну, а коли їм отак покажуся, — мовив усміхаючись Іван, — то схочуть зо мною говорити?
— Свят, свят, свят, — скрикнув, христячися, Бантромій. — А це що таке? Який нечистий у тобі сидить, Іване?
— Ніякий нечистий, дядьку, — сказав Іван, і в тій хвилі щезло з нього все його панство, — це тільки так, жарт. Так отакий жарт я хотів би зробити й баронові. Допоможіть мені, а певно не пожалуєте цього.
— Та хіба то така велика штука розвідати про ліцитацію? — сказав Бантромій, все ще не могучи охолонути з переляку, і потрохи підозріваючи, чи не підлазить оце під барона якась нечиста сила, щоб його взяти за старий довг. — Автім, коли хочеш, щоб я тобі поміг, то й овшім.
109
