Яким способом це сталося, цього Іван не тямив. Мабуть якесь таємне, йому самому невідоме бажання кермувало в тій хвилі чудодійною силою його персня. Досить, що в найближчій хвилині по розстанню з Ніною він найшовся в тім місті, з якого колись вирушив у світ, повний рожевих надій і могучих бажань, найшовся перед пишним палацом князя Довгорукого. Не дуже то пишний вид являв тепер той палац. Пусто, довкола ані душі живої. На брамі, на дверях, навіть декуди на вікнах поперек хрусталевих шиб понаклеювані були величезні друковані, червоні, сині та жовті папери.
— Що це таке? Чума тут вибухла? Чи, може, яка нечиста сила закляла цю халабуду? — думав Іван, проходжуючися доріжками довкола будинків.
— А гей, хло!³⁴) — крикнув на нього збоку якийсь грубий голос. — А ти що за один? Що тут робиш?
Іван озирнувся — і перехристився. Ну, Богу дякувати, що хоч одна жива душа найшлася!
103
