нього, хвилевого бажання стикатись з людьми будь якими, він при першім, дійсно зверненім до него слові, нараз почув звичайну свою тяжку відразу до всякої чужої людини, що дотронулась або тільки хоче дотронутись до його особи.
— Отже студент, чи там колишній студент! — сказав чиновник, — так я і думав! Досвід, ласкавий добродію, чималий досвід! — і на знак сказаного, він приложив палець до чола. — Були студентом і занимались науками! А позвольте…
Він піднявсь, похитнувся, ухопив свою склянку і підсів до молодого чоловіка, трохи боком до него. Він був підхмелений, але говіркий і виражався гладко, зрідка лиш місцями путаючись по трохи, і без потреби розволікаючи бесіду. Він накинувся з якоюсь жадобою на Раскольнікова, немов би цілий місяць також з ніким не говорив.
— Ласкавий добродію, — почав він майже торжественно, — бідність не порок, се признана правда. Знаю я, що і пиянство не чеснота, а навпаки. Але нужда ласкавий добродію, нужда — порок. В бідности ви ще задержуєте своє достоїнство і вроджені благородні чувства, та в нужді ніколи і ніхто. За нужду і не буком виганяють, а мітлою вимітають з товариства людського, щоб тим обиднійше було; і справедливо, бо в нужді я перший сам готов обиджати себе. І відси шинок! Ласкавий добродію, місяць тому назад жінку мою побив пан Лебезятніков, а жінка моя не те, що я! Розумієте, добродію? Позвольте ще вас запитати, так, хоч би задля простої цікавости: чи зволили ви ночувати на Неві, на сінних чайках?
— Ні, не лучалось, — відповів Раскольніков. — Се що таке?
— Ну паночку, а я звідтам, і вже пяту ніч, батечку…
Він налляв склянку, випив і задумався. Дійсно, на його одежі і навіть волоссю місцями видно було прилиплі стебельця сіна. Дуже правдоподібним було, що він пять день з ряду не роздягався і не мився. Особливо руки були запачкані, масні, червоні, з чорними нігтями.
Його розмова, здавалось, збудила загальну, хоч і ліниву увагу. Хлопці за заставою стали кихикати. Господар, здається, нароком зійшов з горішньої кімнати, щоби послухати „забавника”, і сів собі оподалік, ліниво, але голосно позіхаючи. Очевидно Мармеладов був тут давно знакомий.
