Вразив ся Гадам, що Господь вигнав його з раю; копає землю, тай не каже: »Боже помагай!« А чорт тому й радий: що́ Гадам скопає за день, то він у ночі й поперевертає до гори травою. Гадам копає на другім полї: він то думає, що поле йому винно; копає тай копає, а рано гляне, а його поле ізнов зеленїє як некопане! Бив ся він бідний та побивав ся, далї здихнув до Господа Бога тай каже: »Господи Боже! допоможи менї!« То так тая земля, що́ він її копав, раптом і зачорнїла. І помолив ся Гадам Богу тай зачав засївати.
Ото засїяв Гадам, запріг ся в борону тай волочить. І так-то йому тяжко тую борону тягнути, а чорт із заду сидить на боронї тай сьмієть-ся…
І поглянув Господь тай каже до свого ангела:
— »Бачиш, — каже — того чорта на Гадамовій боронї?«
— »Бачу,« каже.
— »Піди ж, — каже, — та зроби з того чорта коняку для Гадама!«
Ото ангел і пішов, та як закинув на чорта оброть, то так з него і стала ся коняка. Тогдї ангел і каже до Гадама:
— »Розпрягай ся, чоловіче, та запрягай коня! Господь дає тобі худобину!«
Ото з тої коняки і почали ся наші конї.
