оброть

оброть

Обро́ть, ті, ж. Недоуздокъ, веревочная узда безъ удилъ. Чуб. I. 201. Ном. № 11207. Бодай же тії коні воронії да й обротей не зносили. Грин. III. 281. Ум. Обро́тька.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924