знатись. Отто як почув він се від неї, так на душі стало йому легше, зараз і орозумів, що́ йому треба робити, та мерщій їй беркиць в ноги та й просить: »Тїточко, голубочко! Зробіть, як знаєте, зробіть, щоб моя була Олена; цїлїсїнький год буду вас рідною матїрю звати, куплю плахту, очіпок, серпанок, чого забажа душа ваша і вашого кота… Тільки дивітесь лишень: вже Олена дружечок збира, коровайницї вже доси дїжу по хатї поносили, а пан сотник конотопський, Микита Уласович, наняв слїпого скрипника на весїльлї грати, так де вже…«
— »Хиба-ж я не Явдоха? Я йому зроблю весїльля! Нехай лишень укоштуєть-ся, нехай протрусить батькові карбованчики для тебе, а я і його оженю. Нехай і Олена збира дружечок, нехай починають приспівовати Микитові, а я знаю, що зведуть на Демянка. Приньмай ся ж хутко; кажи, щоб у господї і пекли і варили і чого треба наточили, а ти біжи збирай бояр, свашку, сьвітилку, старостів, та якого-небудь батька знайди, щоб порядок давав.«
Агу, пан судденко повеселїйшав; хватив пояс і став підперізоватись та за шапку братись, щоб ійти за поїздом; а Явдоха, виходючи з хати, стала весїльної співати, та ще й прискакує:
У Демянка та батьків много,
А рідного та нї одного.
Та все такі, що напити ся,
А нїкому й пожурити ся.
Усе такі, що пити, гуляти,
А нїкому та порадоньки дати.
